44. Алекс. Він обманює тебе.

Я набрав номер батька, стурбовано дивлячись на Макса, який не подавав ознак життя. Та й Алан був поранений…

— Алло, хто це? — почув розгніваний голос. Так, звісно, цей номер же в нього висвітився як невизначений. 

Певно, він не взяв би слухавку, якби ми з Максом і Аланом не пропали.

— Це я, Алекс, — я говорив швидко, щоб він не кинув слухавку. — Я знайшов Алана. Але нам потрібна медична допомога! 

— Де ви?! — схвильовано запитав він. — Я виїжджаю зі своїми людьми зараз же! Швидку також відправлю… Пришли мені геолокацію.

— Зараз, — я почав розбиратися з налаштуваннями незрнайомої моделі телефона, але швидко скинув йому геолокацію і від’єднався. Тоді нахилився до Макса, торкнувся його шиї, намацуючи пульс. Він був живий, тільки без свідомості, це вже трохи покращило мій настрій. 

Згадав, що він щось казав про телефон, який не можна показувати. Витяг його у Макса з кишені і поклав до своєї куртки. Потім обернувся до Алана:

— Ти як? Батько зараз приїде, разом з охороною і медиками. 

— Нормально, — кивнув він. — Голова болить. А цей, — він кивнув в сторону Макса. — Живий?

— Наче живий, — я оглянув рану на плечі Макса. — Кровотеча вже зупинилася, повинно все бути добре. Ти знаєш, хто тебе викрав? 

— Я так зрозумів, що це конкурент батька, — відповів Алан і подивився на мене: — Але… На мені ж були жучки, чому батько не знайшов мене?

— Може, по них не можна було визначити геолокацію, — я знизав плечима. — В будь-якому випадку ти маєш дякувати Максу, це він знайшов тебе… Якби не він, то хтозна, що було б з тобою далі!

— Це правда, — несподівано погодився Алан. — Але те, як він рухався… Тепер я впевнений, що Макс обманює нашу родину.

— Що ти маєш на увазі? — я нічого не розумів. — Як він рухався? 

— Як професійний вбивця… — відповів Алан. — Він і оком не моргнув, коли біля моєї шиї був ніж. Не розгубився, і коли я дав йому можливість, одразу підстрелив того, хто мене тримав.

— Може, тобі це здалося, — сказав я. — Ти певно був під дією якихось наркотиків. Макс — звичайний хлопець, як ти і я. 

— Ні, мені не здалося. Коли ми йшли на вихід, то там було ще двоє, яких він вирубив. Я ж не ідіот, Алексе, — він подивився на мене. — Звичайний хлопець не зміг би вирубити трьох професійних охоронців. Особливо того останнього.

— Але, сподіваюся, ти не будеш ділитися усім цим із батьком? — я подивився на нього. — Ти ж знаєш, що тоді я можу розповісти про Діану і вашу з нею розмову… 

— У тебе немає доказів, — відповів Алан. — А у мене є... Всі ті вирублені охоронці і цей шрам на шиї.

 — Якби не він, то ти б міг взагалі залишитись без голови, а так відбувся лише шрамом..

— Він обманює тебе. Ти ж і постраждаєш найбільше, хіба не розумієш? — Алан уважно дивився на мене. 

 — Ні, він хоче нам допомогти. Повір, без нього у нас було б набагато більше проблем. Просто я не про все зараз можу розповісти. Але коли ти ляпнеш щось зайве, то ми залишимось сам-на-сам з цими проблемами…

— Я буду слідкувати за вами, — вперто сказав він. — Якщо мені хоч щось здасться дивним… Якщо ви зробите щось проти родини, я все скажу батькові. Точно, — він подивився на мене широко розплющеними очима. — Ці жучки, може, їх на мене твій Макс поставив? Якщо я сьогодні ж запитаю батька, що він скаже на це? 

 — Звичайно, він не зізнається, ти думав, що він так тобі й скаже, — усміхнувся я, хоча почувався близьким до паніки. — А тоді поставить нових жучків, і все одно буде стежити за тобою. Він тобі зараз не довіряє, тому не псуй з ним стосунків. Якщо хочеш, щоб я дійсно відмовився від спадку, як і обіцяв…

Алан підтиснув губи і вже хотів щось сказати, але ми побачили, що до нас їде одразу декілька машин, серед яких була і швидка…

 — Скажемо, що це я поставив на тебе жучка, бо боявся, що ти знову захочеш зробити мені якісь капості, як із тим штабом, — швидко сказав я.  — А потім, коли ти зник, я тебе відстежив, і ми швидко вирішили діяти, щоб не гаяти часу…

— Добре, — він кивнув. 

В цю мить машини вже підʼїхали до нас. З однієї вийшли медики, з іншої — охоронці, а з третьої — батько.

Він підійшов до нас із Аланом і обійняв:

— Я радий, що ви обидва в порядку.

 — Вибач, що я не подзвонив тобі одразу, мій телефон було пошкоджено, — сказав я. — Це вже зараз вдалося захопити цей, ти мабуть, зиможеш визначити, хто стояв за викраденням, — я простягнув йому телефон, який Макс узяв у вбитого охоронця. 

— Ви самі їх пошкодили, — насупився батько, забираючи мобільний. — Мої люди їх знайшли. А ви втекли. 

 — Ну, щоб ви нас не затримали, — сказав я. — Якби не той домашній арешт… Я образився, що ти звинуватив мене, і вирішив довести, що я був непричетним до того, що сталося…

Медики тим часом забрали Макса і запропонували допомогу Алану, але той відмовився.

— Емма настояла на цьому, — він зітхнув. 

— Я ніколи б не зміг заподіяти шкоду Алану, — сказав я, дивлячись на брата. — Хоч він і не дуже мене любить, та все ж ми брати…