39. Макс. Як раніше (не) буде?

Наступного ранку я прокинувся від звуку вхідного повідомлення. 

Я розплющив очі, взяв до рук мобільний і побачив, що мені написала Діана. Вона ще ніколи не писала, хоч в неї і був мій номер.

Я відкрив повідомлення і прочитав його:

"Привіт, Алан зі вчорашнього вечора не виходить на звʼязок. Навіть на добраніч не написав, тільки маю від нього один пропущений, а далі він не відповідав. Не знаєш, що з ним?"

Я насупився. Діана ніколи не писала, а коли написала, то це стосувалась Алана. Було неприємно бачити, що вона піклується про нього.

"Бачив його вночі вдома, ми побились." — відповів я і закусив губу в очікуванні її відповіді.

“Ти побив його?— запитала вона.  — Максе, навіщо ти це зробив?”

"Він сам мене позвав до бібліотеки і сам напав. Тебе так хвилює, що з ним?"

“Так, бо якщо він постраждав через бійку з тобою, тебе можуть суворо покарати…”

"Зараз спитаю у Алекса, а може просто побачу твого Алана на сніданку. Тоді й напишу", — написавши це, я закрив переписку з Діаною.

Встав з ліжка і пішов в душ, хотілось змити неприємний початок цього дня, але це я ще не знав, що все це — тільки квіточки…

***

— То що, розкажеш, чому ти вийшов зі сніданку такий насуплений? І що, Алана там не було? Чому він не спустився на сніданок? — запитав я Алекса, коли ми вже вийшли з машини і йшли до входу в універ.

— Його мати вважає, що ми з ним вчора побилися, після чого він психонув, пішов із дому і поки що не повернувся, — сказав Алекс.  — Може, сидить у якоїсь подружки, а я маю вислуховувати всі ті нотації…

— Діана теж мені писала про нього з самого ранку, — я теж насупився. — Може, він їй насправді теж подобається…

— Ти ж сам казав, що вона всього лиш виконує завдання. Думаю, якби я зник, то ти б так само мене шукав…

— Хочеш сказати, вона вважає його другом? — я скривився. 

— Саме так. Чи навіть не другом, а просто людиною, з якою вона пов’язана по роботі. А ти постійно хвилюєшся, ніби він їй подобається, і нагадуєш мені цим Алана. Той так само весь час повторює, що Діана дивиться на тебе…

— Я ніби намагався поводитись спокійно, — я зітхнув. — Я розумію, що вчора не мав йти на ту зустріч, я ж не дурень. Але в той самий час я боявся, що якщо я не піду, твій брат викине якийсь номер. Може, він зараз якраз робить щось погане.

— Та я переконаний, що він вчора від злості десь напився, тому й не прийшов додому, щоб не дістати на горіхи. Проспиться і прийде в універ, ось побачиш. 

— Нам все одно треба бути напоготові, Алексе, — тепер мій голос вже був серйозним. — Якщо мені дадуть ще якесь завдання, мені доведеться піти з твого будинку. Певно, сьогодні ж зберу все першої необхідності і заховаю їх десь в тому тунелі. 

— Шкода, — він зітхнув. — А може, мені теж піти з тобою? 

— Ти ж тільки налагодив стосунки з батьком, — я теж зітхнув. — Навіть з братом, здається, трохи порозумілися. Нащо тобі бути в бігах? Ти нічого поганого не зробив.

— Я тільки після знайомства з тобою відчув, що комусь потрібний, — сказав Алекс. — Боюсь, якщо ти зникнеш з мого життя, в мене вже не буде бажання нічого робити, я знову просто плистиму за течією. 

— Не видумуй, — я поплескав його по плечу. — Ти розумний. Якщо підеш в політику, може дійсно зможеш щось змінити в устрої метрополії. Це тобі по силах. 

— Мені здається, ти щось приховуєш від мене, — раптом сказав він. — Щось важливе для тебе. 

— Можливо, — не став заперечувати я. — Але я роблю це тільки заради твого ж блага, повір. Деякі речі не вкладуться навіть в твоїй розумній голові.

— Але колись ти все ж мені розкажеш усе? 

— Ти занадто допитливий, знаєш як кажуть, "допитливість згубила кішку", здається, так, — відповів я. — Чи у вас так не кажуть… Я вже забув. Все плутається. Раніше я краще відрізняв те, що тут, і те що там.

— У нас кажуть “Цікавій Варварі на базарі носа відірвали”, — усміхнувся Алекс. 

— Так у нас теж казали, — я усміхнувся у відповідь. — Добре, колись я розкажу тобі все, вважай, це обіцянка. Я розкажу тобі перед тим, як… — я запнувся. — Загалом, коли настане час.

— Мені чомусь стало сумно, — він знову зітхнув. — Раптом тебе й справді відкличуть? Я чомусь уявив, що ти залишишся тут назаввжди, коли закінчиш універ, я візьму тебе на роботу, буду добре платити, ти одружишся з Діаною… Може, коли ти виконаєш те своє завдання, вам дозволять робити все, що ви хочете? 

— Знайдеш собі когось більш підкованого в політиці, — чомусь мені теж стало сумно, хоча я нічого подібного не передбачав. — Візьмеш в помічники. Може, будете з братом разом ото всім керувати. 

 — Я не думаю, що він буде взаємодіяти зі мною, — відповів Алекс. — Хіба що у якихось випадках, коли йому те буде на користь. А так він відчуває в мені конкурента. Навряд, чи ми колись по-справжньому подружимось, так як із тобою. +1аби ??

— Все одно я впевнений, що в тебе в будь-якому разі все вийде. До речі, я ще хочу спитати свого батька про вашу родину і про твою матір, — згадав я. — Саме він готував план щодо проникнення в вашу родину. Можливо, він щось знає. До того, як наші шляхи розійдуться, я розпитаю його.