36. Алекс. Таємна домовленість.

Я вирішив поговорити з Аланом прямо сьогодні, але не знав, як це зробити. Якщо його прослуховують, то ж і нашу розмову з ним почують. 

— Мабуть, мені треба зустрітися з братом до того, як він потрапить у свою кімнату, — сказав я Максу. 

— Слушна думка, — я кивнув. — Але він не надто любить тебе слухати… Думаєш, вислухає? І краще не вдома… Тут тільки в бібліотеці нема підслушки і камер твого батька. Хіба ти затягнеш його сюди.

— Якось спробую, може скажу, що це дуже важлива справа і стосується його безпеки, — запропонував я. 

— Ні, на камерах не мають звучати ці слова. Скажи, що це щось щодо виборів і запроси поговорити в бібліотеці, — запропонував Макс.

— А він захоче? При згадці про вибори починає біситися…

— Ну тоді скажи, що це щодо Діани, — Макс відвів погляд. — Тоді він точно піде.

— О, щодо Діани, піде, — я кивнув. — Добре, піду, мабуть, сяду в ході, щоб не проґавити їхнього повернення. 

— Добре, — він теж кивнув. — Піду до своєї кімнати. Потім, як завершиш, пришли мені повідомлення, підемо на вулицю і обговоримо подальший план дій. 

— Домовились, — я поставив книгу назад на полицю і рушив до виходу.  — Напишу тобі, коли все зроблю…

— Так, — Макс  також рушив до виходу. — В домі щоб жодного зайвого слова вголос…

***

Я сидів у холі, знічев’я гортаючи сторінки соцмереж. Коли почув, що до будинку під’їхало авто, встав і зробив вигляд, що тільки зайшов сюди.

За мить вхідні двері відчинилися і увійшли батько з Еммою, вбрані на вихід, певно, були на якомусь вечорі. А потім увійшов і Алан. 

При батьках, звичайно, я не хотів із ним говорити, тому привітався і пішов слідом за ним нагору, перехопивши вже біля самих дверей його кімнати. 

— Алане, зачекай хвилинку, — сказав я. — Треба поговорити. 

— Чого тобі? — відповів він похмуро, схоже, був не в настрої.

— Це стосується Діани, — я зробив паузу. — Але краще розмовляти не тут, давай зайдемо до бібліотеки. 

— Добре, — врешті-решт відповів він. — Ходімо.

Ми зайшли у бібліотеку, я зачинив двері/, а потім замкнув їх на ключ.

— Щоб ніхто не зайшов невчасно, — пояснив я братові свої дії. 

Він мовчки дивився на мене, очікуючи, що я скажу. 

— Насправді, я не зовсім про Діану хотів поговорити, вірніше зовсім не про неї…

— Вона весь час дивиться на твого друга, — раптом сказав Алан. — Я все бачу. 

— То все не важливо, — я махнув рукою. — Я дізнався, що у твоїй кімнаті поставили “жучки”, і на твоєму одязі, мабуть, також. 

— Що?! — здивувався брат. — Які ще жучки? Хто? Треба викликати охорону, хай все обшукають.

— Охорону викликати не можна, бо коли батько дізнається, що нам це відомо, він придумає щось інше, але вже більш ретельно втілить це в життя…

— Значить, це батько? — Алан зітхнув. — Він не довіряє нам.

— Так, тому я й хочу попередити, раптом ти будеш розмовляти з Діаною чи ще з кимось, не говори чогось такого, що може тобі нашкодити. Краще взагалі прикидатися, що тебе не турбує нічого, крім дівчат і гулянок. 

— Але якщо ми знов щось дізнаємось… Я не хочу, щоб Діана постраждала. Там тільки жучки? Прослуховування? Чи камери?

 — Я не знаю, — я справді не знав, що там стоїть. — Хоча, думаю, якщо ти будеш говорити з нею в універі, то там буде безпечно. Може, треба купити новий одяг, саме для цього. Але щодо того, що було в твоїй кімнаті — невідомо, де ті “жучки”.  Може, і в ноутбуці чи ще де завгодно..

— Як ти дізнався? — він уважно подивився на мене. 

— Мені сказала людина, про яку я не можу зараз розповісти, — я міг би збрехати щось, але знав, що лицемір з мене поганий, і Алан швидко вичислить, що я говорю неправду. Тож краще просто недоговорювати. 

— Твій Макс, — він не питав, а скоріше стверджував. 

 — Ну, я ж кажу, що не можу назвати ім’я, — я знизав плечима. — Ти можеш думати про кого завгодно, я ж тобі не забороню…

— Ти підпустив його надто близько, можеш потім пошкодувати, — несподівано сказав Алан. — Він небезпечний, хоч і виглядає слабким і безпомічним. 

 — Він не бажає нам зла, — сказав я. — У нього свої інтереси, скажімо так. Але тобі він точно не ворог. 

— А тут ти помиляєшся, Алексе, — відповів Алан. — Макс — мій головний ворог. Діана дивиться на нього.

— Я можу те ж саме сказати про тебе і Діану — ти занадто загрався з нею, — сказав я. — Це може бути не дуже вдалим для твоєї кар’єри. Адже ти хочеш посісти згодом пост батька? 

Алан закусив губу. Він не очікував від мене нічого подібного, схоже, я потрапив в яблучко.

— Я не віддам йому Діану, — вперто сказав він. — Я знищу його, якщо помічу щось не те, так і передай своєму Максові. Мені за це нічого не буде, ти це прекрасно розумієш… А Діана… Якщо Макса не буде, вона не буде на нього дивитись.