31. Макс. Відвертість.

— І що думаєш? — запитав я, коли вислухав його розповідь про їхню з батьком розмову. — Ти віриш батькові?

— Вірю, — відповів Алекс. — Мені здається, він не прикидався. 

— Це змінить твоє ставлення до моєї місії? — я зазирнув йому в очі.

— Навпаки, — він усміхнувся. — Виходить, я частково такий, як ти… Там, за стіною, певно, в мене є родичі.

— Але ж виходить твій батько тебе любить, а ти його зрадиш, — сказав я. 

 — Він сказав, що коли пройдуть вибори і він буде при владі, то буде щось робити для покращення життя тих людей. Зараз, мабуть, боїться, що за нього не проголосують, тут, у метрополії, ну, якщо він буде проявляти увагу до людей за стіною. 

— Думаєш, якщо він стане робити таке після виборів, еліти йому це так просто дозволять? — я зітхнув. — Впевнений, що він не сказав це просто для того, щоб ти сидів тихо? 

 — Мабуть, він саме для цього це й сказав. Він бачить, що я переживаю за долю тих людей, от і вирішив заспокоїти мене. А сам навряд чи буде робити щось таке, що йому невигідне. 

— Але тепер він може ще уважніше приглядати за тобою, — підсумував я. — І це нам не на користь.

— Головне, щоб Емма нічого не запідозрила, — відповів Алекс. — Мені здається, вона в нашій родині найбільш небезпечна для нас. 

— Якщо твій батько так любив твою матір, то він, можливо, спробує щось дізнатись у Емми. І тоді вона сто відсотків запідозрить, — сказав я. 

— Ну може, ти якось запудриш їй мізки? — запитав він. — Скажи, що я говорив з тобою про свою матір і думаю, що  раптом вона знайшла іншого чоловіка і втекла з ним? 

— Я думаю, що не треба спеціально доводити до неї інформацію про те, що ти думаєш про матір. Це вже хіба що якщо твій батько дійсно вирішить поговорити з нею на цю тему, і вона спитає, тоді я згадаю, що ти щось там казав, але я не думав, що це важливо, — відповів я. 

— Так, якщо вона тебе запитуватиме, в іншому разі не треба…

— Сподіваюсь, ми знайдемо ще якісь зачіпки, — я зітхнув. — Добре мати поруч рідних людей… Або принаймні мати надію на те, що ви можете знов побачитись.

— Розумію тебе, ти хвилюєшся за свою сім’ю, не хочеш розлучитися з ними, як я з матір’ю, — Алекс співчутливо поглянув на мене. — Я буду робити все можливе, щоб цього не сталося. 

Я відвів погляд. Він не знав, наскільки примарними зараз були  мої надії побачити сестру, єдину рідну людину, яка була жива на момент початку експерименту.

Ті люди з повстанців, рідні Макса, в чиє тіло я потрапив, не викликали в мені особливих емоцій. Спочатку я виконував місію просто щоб не спалитись, далі сам Алекс з його мораллю і Діана зі своїми принципами… Вони обоє зі своєю готовністю піти на все заради порятунку повстанців змусили мене зайнятись цією справою всерйоз…

— Дякую, Алексе, — відповів я. — Знаєш, ти мій єдиний друг, єдина людина, якій я можу повністю довіряти.

 — Я те ж саме можу сказати про тебе, — відповів він. — Більше нікому не можу довіряти на всі сто відсотків. Навіть батькові чи брату. Хочу, щоб у тебе все вийшло, все, до чого ти прагнеш. 

— Знати б ще, до чого я реально прагну, — я усміхнувся і плеснув його по плечу. — В будь-якому разі, ти маєш бути обережнішим. Хоча тобі до лампочки, коли я це кажу, ти все одно все робиш по-своєму, — я засміявся.

 — Але ж поки що все виходить на краще, чи не так? — він так само плеснув мене по плечу і засміявся. 

— Але твоя удача колись може закінчитись, казав же, у тебе не девʼять життів, — нагадав я.

— А що це значить? — запитав я. — Чому саме дев’ять життів, а не десять, наприклад? 

Певно, тут такого прислівʼя і нема… Чорт, я так колись точно спалюсь. 

— Ну, — я почухав потилицю і відвів погляд. — Просто так, не знаю. Це просто приказка. У нас кажуть, що у кішки девʼять життів… Тому я тоді сказав тобі, що ти не кішка, у тебе не девʼять життів, а зараз нагадав.

— У вас, це за стіною? — запитав Алекс. 

— Там, де я народився, — я кивнув.

Було якось некомфортно недоговорювати правди, але я розумів, що навряд Алекс адекватно сприйме факт мого переміщення з минулого і те, що я взагалі інша людина, а не той Макс, біографію якого він хоч трохи знає. 

— Мені хочеться більше знати про життя там, може, ми колись ще туди виберемось? — раптом запитав він. 

— Колись виберемось, — сказав я. — Але поки що тобі краще туди не ходити, Алексе. 

Насправді я боявся ще дечого. Алекс все ж теж політична фігура, син свого батька, його можуть захотіти використати. Якщо я буду водити його на територію повстанців, це завжди буде небезпечно.

— Через ті заворушення? — зрозумів він. 

— Так, — я кивнув. — Ти ж розумієш, що ти все одно політична фігура? — все ж запитав я. — Тим паче тепер, коли твій батько, виявляється, любить тебе і все таке. А повстанці зараз в дуже поганому настрої… Я не можу дозволити тобі так ризикувати.

— Добре, — сказав він. — Раз я, як ти кажеш, політична фігура, то, певно, треба зосередитися на підготовці до виборів. Хоча я розумію, що це все такі дитячі ігри, у порівнянні із справжньою політикою…