29. Макс. Подвійний агент.

Наступного дня була неділя і ми з Алексом планували побути вдома, та ще й в окремих кімнатах, щоб надати можливість його мачусі підійти до мене і розпитати про результати стеження. 

Я думав, що вона прийде з самого ранку, але вона зовсім не поспішала, і це навіть трохи дратувало, бо ж у нас ще були прали попрацювати в штабі і поготувати Алекса до перших дебатів кандидатів, які мали відбутись наступної пʼятниці. 

Коли я вже хотів написати Алексу, що треба йти до Дейва і вже тоді розібратись з цим планом з підставою наступного разу, то в двері моєї кімнати постукали.

— Так, заходьте, — одразу ж сказав я.

Це була Емма. Вона зачинила за собою двері і сіла на стілець, який стояв біля стіни. 

— Вирішила зайти поцікавитися, чи є якісь новини, — сказала вона, привітно усміхаючись. 

— Добрий день. Так, я дійсно дещо дізнався, — кивнув я. — Правда, це не повʼязано з безпекою Алекса, але думаю, таку інформацію ви б теж хотіли почути… — я вирішив трохи заінтригувати Емму.

— Он як, — вона, здається, була заінтригована. — Що ж ти дізнався, розповідай скоріше…

— Схоже, Алекс дізнався, як саме ваш син отримав собі в помічниці Діану, він когось підкупив, — відповів я, зазираючи Еммі в очі. — І Алекс планує розповсюдити цю інформацію. Авжеж, не від свого імені. Це понизить рейтинг, Алана і, можливо, його навіть знімуть з кандидатів у президенти університету, — я вирішив налякати її.

— Хм, але навіщо це йому? — вона закліпала очима. — Алекс завжди був такий тихий, забитий…

— Він хоче довести батькові, що не гірший за Алана, і дійсно хоче його перемогти, — я знизав плечима. — Видно, в ньому прокинувся азарт. Крім того, він впевнений, що саме Алан зіпсував його штаб. І це ще й помста.

— Але це... — вона раптом затнулася на півслові. — Ну добре, неважливо, хто його зіпсував. Головне, щоб Алекс не нашкодив передвиборчій кампанії Алана. Ти можеш переконати його це не робити? Я добре заплачу. 

— Я думаю, що зможу впевнити його, що так краще не вчиняти, — я знизав плечима. — Алекс як дитина, він має сумніви щодо цієї затії, бо ж доволі наївний і добрий. Скажу, що треба перемагати чесно і все таке.

— Його мати теж була така сама, — вона зневажливо підтисла губи. — Їй можна було задурити голову як завгодно, і вона нічого не запідозрила б. Сподіваюся, що й Алекса буде легко переконати не робити дурниць. Все ж мені б не хотілося завдавати йому шкоди…

— Не переживайте, я візьму це на себе, — впевнено сказав я. — Він нічого не зробить вашому синові, я це гарантую…

***

— ...Загалом, все вийшло, як треба, вона повірила, — сказав я. — А потім, в кінці розмови вона сказала дещо, що я не очікував почути…  

 — Що саме? — Алекс уважно дивився на мене, наче боявся прогавити хоча б одне слово. 

— Сказала, що твоя мати була така сама наївна, як ти, і що їй було б легко задурити голову так, що вона нічого не запідозрила б, — я зітхнув. — А в кінці ще додала, що все ж не хотіла б завдавати тобі шкоди…

— Чому це вона згадала про мою матір? — замислено промовив Алекс. — Може, це якраз вона причетна до її зникнення? Раптом маму десь тримають в ув’язненні, а я нічого про це не знаю?

— Але Емма нічого тобі не скаже, — сказав я. — Якщо це так, то сумніваюсь, що це ідея твого батька. Таке могла провернути хіба що сама Емма, щоб позбавитись конкурентки. Так само, як вона практично проговорилась про те, що саме вона причетна до погрому в штабі.

 — Я не сумнівався, що це зробив хтось, найнятий Еммою, — відповів Алекс.  — Та й щодо зникнення мами, не думаю, що батько щось зробив би з нею. Наскільки я пам’ятаю наше минуле, то батько завжди ставився до неї добре. Ніде не з’являвся з нами, тримав їхні стосунки в таємниці — це правда. Але він ні разу навіть не сварився з нею, не кажучи вже, щоб заподіяти якусь шкоду…

 — Тим паче, — відповів я. — Тоді виходить, що до її зникнення дійсно скоріш за все причетна саме Емма. Але якщо твій батько так любив її, то чому він заплющив очі на її зникнення?

— Може, його якось шантажували? — припустив Алекс. — Щоб він не шукав її, бо тоді всі дізнаються про “пляму” на його бездоганній репутації? 

— Але тоді він можливо знає, що з нею, — замислено сказав я. — Може, тобі самому варто поговорити з ним на цю тему? Хоча, це знову ж таки ходіння по тонкому льоду. Я б не хотів, щоб він насторожився щодо тебе через надмірну допитливість.

 — Ну, я спробую вияснити це обережно, не звинувачуючи Емму чи самого батька, — сказав він. — Просто спитаю, чи нічого не чути про пошуки матері і подивлюся на його реакцію. Там уже побачу, чи варто продовжувати розпитування. 

— Ти точно впораєшся зі своїми емоціями? — зітхнув я. 

— Останнім часом я вже добряче натренувався в цьому, — усміхнувся він. — Не хвилюйся. 

— Добре, — я кивнув. — Тоді так і зробимо…
 

***

Макс і Емма тут: