Розділ 21. Ціна свободи 

В ту мить, коли Аліса усвідомила ціну втраченого, весь цей розкішний світ перетворився на гільйотину. Діамантове кольє на шиї раптом налилося свинцем і стиснулося, перекриваючи кисень. Витончені туфлі стали колодами, що прикували її до підлоги, а золота сукня навалилася на плечі вагою надгробної плити. Кімната навколо стала затісною.

Корал, засліплений власною самовпевненістю, сприйняв її заціпеніння за солодку покору. З масляною посмішкою хижака, який загнал здобич, він знову нахилився до її обличчя. Його подих тхнув дорогим тютюном .

— Тепер ти моя, — видихнув він їй у губи.

І в цей момент у тендітному, виснаженому тілі прокинулася первісна, дика лють. Аліса не встигла нічого обдумати — тіло спрацювало само. Вона з усієї сили вдарила долонями в його груди. Корал, не очікуючи опору, втратив рівновагу і важко повалився назад, на своє бездоганно застелене ліжко.

— Ні! — цей крик не належав їй, він вирвався з самих глибин понівеченої душі, розриваючи стерильну тишу пентхаусу.

Тремтячими нігтями вона вхопилася за діамантове намисто. Гострий хрускіт розірваної нитки — і дорогоцінні камені дощем посипалися на підлогу, цокаючи по паркету, наче гільзи. Вона жбурнула залишки прикраси йому в обличчя. Скинула туфлі й запустила ними теж в Корала, відбиваючись від нього, як від потвори, що лізе з темряви.

«Я зраджую Марку... Я зраджую йому!» — цей набат випалював мозок з середини.

Вона розвернулася і побігла. Босоніж по м'якому килиму, який тепер здавався болотом, потім по крижаному, слизькому мармуру коридору. Вона влетіла в ліфт, натискаючи на кнопки так, наче за нею гналося саме пекло. 

Коли автоматичні двері готелю нарешті розчахнулися, Аліса вивалилася на нічну вулицю. Холодний асфальт миттєво обпік босі, зранені ступні, але це був правильний, живий біль. Він протвережував. Вона бігла в ніч, геть від золотого прокляття, на ходу розриваючи важкий шлейф сукні, щоб звільнити ноги для бігу. Туди, де чекали єдині гарячі руки у світі.

Нічне повітря ножем різануло легені. Раптом темряву навпіл розірвало хиже світло фар. Машина загальмувала перед нею з диким вереском шин, палячи гуму і здіймаючи хмару пилу. Двері розімкнулися ще до повної зупинки. З салону вискочив Марк, а за ним — Марі.

Аліса не зменшувала швидкості. На ходу її пальці судомно вчепилися у важку застібку золотої сукні, яка заважала дихати. З тріском розірваної тканини вона скинула цей коштовний панцир прямо під колеса, у придорожній бруд. Залишившись майже голою, беззахисною, здригаючись від ридань, вона з розгону влетіла Марку на шию.

Він підхопив її, втискаючи у свої груди так шалено, наче намагався сховати всередині власного тіла. Закрити від усього світу. Його руки пашіли вогнем. Серце калатало у божевільному, спільному ритмі з її власним. Марі стояла поруч, тримаючи руку на на дверцятах авто, її зазвичай скляні очі зараз лисніли від непрошених сліз. Вона краще за всіх знала, скільки емоцій коштував цей момент.

А високо над ними, за панорамним склом люксу, застиг темний силует.