Розділ 20. Присмак поцілунку

Музика стихла, залишивши по собі глухий дзвін у вухах. Корал, не випускаючи її долоні, повів її геть із зали. Його пальці тримали міцно — так тримають здобич, яку нарешті вполювали.

Поки вони йшли нескінченним коридором до пентхаусу, ейфорія бенкету стрімко вивітрювалася, поступаючись місцем гострому фізичному болю. Кожен крок відгукувався в ступнях сотнями голок. Аліса ніколи не носила таких підборів. Вони змушували все тіло напружуватися, вигинаючи хребет у неприродну, зламану лінію. Золота сукня, яка в залі здавалася невагомим маревом, тепер навалилася на плечі важким обладунком із паєток і каміння. Аліса більше не йшла — вона волочила ноги, і шурхіт дорогої тканини об паркет звучав у тиші як шурхіт кайданів.

Корал помітив це. Але замість підставити плече, він лише вище перехопив її лікоть, безжально змушуючи тримати темп.

— Ноги болять? — кинув він уперед, навіть не повернувши голови. — Звикай. Краса та влада вимагають терпіння. Ти ж хотіла бути на висоті, Алісо? Ось вона, твоя висота. Учися триматися.

Вона до крові закусила губу, щоб не охнути. Погляд мимоволі впав на власні туфлі, і в цю секунду їй до сліз, до крику захотілося опинитися босоніж на холодній, мокрій від роси траві десь у лісі. Там повітря було безкоштовним. Там вона була живою.

Двері пентхаусу відчинилися з ледь чутним клацанням, і Аліса затамувала подих.

Це був не просто номер — золотий палац в мініатюрі. Панорамне вікно на всю стіну перетворювало нічне місто на жменю діамантів, кинутих на чорний оксамит. Стіни, оббиті важким шовком із золотими візерунками, наче стискали простір. Ноги потопали в перських килимах, крадучи звуки кроків, від чого кімната здавалася зловісно німою. У кутку хижо блищав чорним лаком старовинний рояль.

Але центром цього всесвіту було ліжко. Масивне, з різьбленим дубовим каркасом та балдахіном, воно височіло посеред кімнати. Білизна з єгипетської бавовни під світлом нічника відблискувала, наче розплавлена ртуть.

— Подобається? — гарячий подих Корала обпік шию ззаду. Він підійшов упритул, не торкаючись, але повністю перекриваючи кисень. — Це все для тебе, моя королево.

Аліса витиснула з себе посмішку — бліду тінь тієї, яку вона щойно дарувала гостям. Розкіш засліплювала, але під шкірою вже повзла липка, холодна тривога. Це ліжко не було схожим на місце для кохання. Воно виглядало як вівтар, де когось збиралися принести в жертву.

Переступивши поріг, вона ледь не впала на найближчий диван. Весь цей блиск раптом злився в одну агресивну пляму, яка тиснула на очі. Млява маріонетка, якій обрізали нитки — ось ким вона була зараз.

Корал підійшов, тримаючи в руках кришталеві келихи. Бульбашки шампанського з шипінням підіймалися вгору.

— Пий, Алісо. За твою нову імперію. Тепер ти тут законна господарка. Забудь про цінники. Гроші для тебе — просто брудний папір.

Вона зробила ковток. Дороге шампанське обпекло горло крижаним окропом. Тієї ж миті Корал ривком притягнув її до себе і накрив її губи своїми. Вона не відштовхнула його — заціпеніла, приймаючи цей поцілунок як фінальний підпис під контрактом. Але коли він відсторонився, на її губах залишився не смак пристрасті, а мертвий, металевий холод. Наче вона щойно поцілувала мерця.

«За все треба платити. Тепер я багата. Це ціна успіху», — зациклилося в голові, як зламана платівка.

Вона відвернулася до вікна, ховаючи обличчя, і раптом у її свідомості ввімкнувся інший, жорстокий і точний лічильник.

«Скільки... скільки коштує один поцілунок Марка? Скільки кілограмів цього золота важать його обійми, в яких ніколи не було страшно? Скільки коштує його сонний голос уранці: "Привіт, сонечко"?»

Вона окинула поглядом кімнату — смарагди, шовк, антикваріат.

«Скільки мільйонів потрібно заштовхати в цю чорну діру всередині, щоб вона нарешті перестала зжирати мене живцем? У світі Корала є ціна на все. Але немає ціни на те, що робило мене людиною».

«Чи дорожча ця сукня за ту рожеву кепку?» — раптом промайнуло в думках, і серце пропустило удар.

Кепка. Дешева, вицвіла кепка з наклейкою «Love is...» всередині, яку їй колись подарував хлопчик у дитячому будинку… Марк.

Перед очима виринув його зосереджений погляд: підліток, який іржавим цвяхом вишкрябував їхні імена на стіні вогкої підсобки. Він тоді сказав, що цей сиротинець — найкраще місце на землі, бо там є вона. Це був він. Її Марк. Той самий, який зараз, можливо, йде по лезу ножа і ризикує життям, щоб витягти її з цього пекла.

Аліса стиснула пальцями коштовну тканину сукні, але відчула лише мерзлякуватість. Діаманти на шиї налилися свинцем, душили сильніше за петлю. Вони не йшли ні в яке порівняння з тоненьким срібним ланцюжком, який вона носила, коли працювала на виснажливих змінах у лікарні. Жоден кутюр'є у світі не здатний зшити нічого дорожчого за ту стару кепку яка тоді повернула їй віру в себе. Бо в ній була щирість, яку не купиш за всі мільярди цього чоловіка.

Сльоза, яку вона так довго стримувала, гарячою краплею пропекла тональний крем на щоці. Аліса дивилася на вогні мегаполісу і нарешті усвідомила: вона купила весь світ, але власноруч продала свій єдиний Всесвіт.