Розділ 5. Прискорений відлік

Замість того, щоб зламатися, Марк раптом підвівся. Його постать на тлі нічного Егейського моря здавалася монолітною, але всередині все палало глухою, некерованою люттю. Обійми Марі більше не тримали його — він скинув їх, як зайвий баласт.

Йшла уже середина тижня. Дні ревізії тягнулися, наче розплавлений свинець, а телефонне мовчання Аліси щоночі дедалі глибше заганяло ніж у його серце. Терпіти це більше не було сил.

— Досить розмов, — відрізав він, ховаючи телефон глибоко в кишеню, наче ховав там заряджену зброю. — Ми приїхали сюди працювати. Завтра зранку ми подвоїмо темп. Спалимо залишок цієї ревізії за сорок вісім годин. Мені треба назад. Я хочу побачити все на власні очі.

Він згадав, як Корал буквально затиснув його в кут перед цим відрядженням. Його єлейний, маніпулятивний голос досі лунав у голові: «Виконаєш це завдання, Марку, витягнеш цей об'єкт — і я закрию твої фінансові питання. Оплачу вам із дружиною всю заробітну плату за весь контракт, що залишився до кінця сезону. Ви зможете забути про роботу на місяці». Корал знав, куди бити — він купив його лояльність заздалегідь, змусив почуватися боржником, а тепер Марк мав відпрацювати цю золоту клітку. Але зараз ці гроші стали для нього єдиним квитком на волю.

Марк розвернувся і попрямував до свого номера, залишаючи Марі в напівтемряві тераси. Вона дивилася йому в спину, а її пальці вже судомно набирали повідомлення для Корала: «Він зривається з гачка. Хоче закінчити все раніше і повернутися. Дій».

Відповідь з Анталії прийшла миттєво, але не текстом. Телефон Марка задзвонив. На екрані висвітилося ім'я боса.

— Марку, друже, — голос Корала в слухавці був підкреслено діловим і водночас благальним, з ідеальними нотками тривоги. — Сталася непередбачувана ситуація. Мер міста раптом вирішив святкувати день народження саме в нашому  готелі. Ти ж розумієш, це контракт року. Мені потрібно, щоб ти і Марі затрималися там ще на один тиждень і організували все на найвищому рівні.

— Корале, я обіцяв Алісі бути завтра, — Марк зціпив зуби, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг. — Ми й так ледь тримаємося. Я закрию ревізію за два дні й виїжджаю. 

— Я все розумію, — важко зітхнув Корал на тому кінці дроту, майстерно вмикаючи режим морального тиску. — Але ти ж знаєш: у неділю мій день народження. Вже запрошено сотні поважних людей, я фізично не можу все скасувати чи перенести. Це питання виживання бізнесу, Марку. Твоя відмова коштуватиме нам репутації. Пам'ятай, про що ми домовлялися щодо закриття контракту за весь сезон... Я розраховую на твою вірність.

Марк заплющив очі. Чужа воля знову виявилася сильнішою за його власну інтуїцію. Почуття професійного обов'язку, підкріплене фінансовим зашморгом господаря, заблокувало єдиний правильний вихід. — Добре, — глухо кинув Марк. — Я залишаюся.

Він скинув виклик і одразу ж, не даючи собі секунди на роздуми, набрав Алісу. Йому потрібно було виплеснути цей біль, але страх почути правду перетворив його слова на отруйні шипи.

Аліса відповіла лише після п'ятого гудка. Вона стояла перед величезним дзеркалом у медкабінеті у своєму новому, строгому графітовому костюмі, який раніше вважала абсолютно «не своїм». Ідеальна зачіска, зухвалий, холодний макіяж — вона виглядала як картинка з журналу, але всередині відчувала лише крижану пустку.

— Я не приїду завтра, Алісо, — замість привітання виплюнув Марк у слухавку. Голос Корала, який щоночі крутився в його голові, повністю випалив залишки м'якості. — Мені доведеться затриматися ще на тиждень. Справи готелю.

На тому кінці дроту запала важка, задушлива тиша. Марк чув її переривисте, гостре дихання.

— Ще на тиждень? — нарешті вимовила вона, і в її голосі бриніли сльози. — Звісно. Готель. Чи, можливо, Марі? Тобі там настільки добре вдвох, що ти вирішив продовжити вашу маленьку відпустку?

Ці слова вдарили Марка під дих. Його власна параноя, підігріта тим, що він щойно чув голос Корала поруч із нею під час минулого дзвінка, остаточно вибухнула. «Вона нападає першою, щоб випередити мене? Хоче зробити мене винним, аби з чистою совістю виправдати свій роман із босом!» — промайнуло в його запаленому мозку.

— Ти зараз серйозно, Алісо? — його голос став небезпечно тихим, майже шиплячим. — Ти просто шукаєш привід, так? Хочеш штучно виставити мене негідником, щоб виправдати те, чим сама займаєшся в Анталіїі за моєю спиною? Я не сліпий, Алісо. Я чудово знаю, з ким і як ти проводиш свої вечори, поки я тут гарую.

— Що?! — задихнулася від обурення та болю Аліса. Вона міцно стиснула пальці на телефоні. — Це ти залишаєшся з нею! Ти вибрав її, Марку! Про яку мою зраду ти взагалі говориш, ти при своєму розумі?!

Вона хотіла кричати, що цей костюм, цей макіяж — усе це було для нього, заради ідіотської спроби повернути його увагу, яку він так легко віддав Марі. Вона хотіла виправдатися від безглуздих звинувачень, але Марк уже не слухав.

— Перестань грати цю брудну комедію, — холодно відрізав він, відчуваючи, як гордість та глибока образа остаточно перекривають кисень. — Я все зрозумів. Нападай далі, якщо тобі так легше ховати гріхи. Бувай.

Він натиснув відбій, розірвавши зв'язок і залишивши її крик у порожнечі.

Коли екран згас, щось всередині Аліси остаточно, безповоротно зламалося. Вона повільно опустила руку з телефоном, дивлячись на своє чуже, ідеально відшліфоване відображення.

— Він вибрав її, — прошепотіла вона порожнім губам у дзеркалі. — Він вибрав ще один тиждень з Марі замість мене. А мене звинуватив... просто щоб очистити свою совість.

Корал, який весь цей час беззвучно стояв у напівтемряві медкабінету, наче хижак у засідці, зробив м'який крок уперед. Його «співчутливий», повний глибокого жалю погляд довершив справу. Він не казав нічого прямо. Він просто підійшов ближче, поклав руки їй на плечі й тихо зітхнув: «Ох, крихітко... Чоловіча природа така передбачувана, коли поруч з'являється хтось більш... доступний. Ти не заслуговуєш на цей біль».