Розділ 2. На глибині

Підготовка до занурення давалася Марку важко. Він, зазвичай такий зібраний, непохитний і раціональний, раптом відчув, як усередині липким шаром розтікається тривога. Важкий неопреновий костюм здався затісним, а масивний балон за спиною наче заздалегідь чавив хребет, нагадуючи про тонни води, що невдовзі закриють небо. Пальці, які зазвичай упевнено тримали все під контролем, ніяк не могли застебнути кріплення жилета. Марк застиг на борту човна, дивлячись у темну, непроникну бірюзу Блакитної бухти. Йому, було дико й ніяково визнавати власну слабкість.

Аліса помітила це миттєво. Вона підійшла зі спини, м’яко перехопила його занімілі пальці й сама застебнула замок. Потім зазирнула йому в очі — тепло, без тіні осуду, лише з тією безмежною ніжністю, на яку була здатна тільки вона.

— Подивись на мене, — прошепотіла вона, стискаючи його холодну долоню. — Ти — моя скеля, Марку. Ти витягнув нас із такого пекла, де інші не вижили б. Ця вода — ніщо порівняно з тим, через що ми пройшли. Ти просто зробиш крок, а я чекатиму на тебе тут, тримаючи твій канат. Дихай.

Її слова стали тим заземленням, якого він потребував. Марк глибоко вдихнув, вбираючи її підтримку як єдині ліки проти паніки, кивнув інструктору і зробив крок назад — у безодню.

Товща води над головою здавалася свинцевою. Щойно Марк опустився на глибину кількох мертів, його наздогнав тваринний, первісний страх. Легені раптом затисло в лещата, наче кисень у балоні миттєво закінчився, а весь підводний простір звузився до розмірів тісної клітки. Серце шалено калатало в грудях, і першим імпульсом було піддатися паніці, зірвати маску й стрімко кинутися вгору, до рятівного сонця й до Аліси. Він уже хотів припинити занурення й дати інструктору знак про підйом, але в останній момент перед очима постало її обличчя. «Дихай», — згадав він її шепіт. І Марк переборов себе.

Він заплющив очі й змусив тіло завмерти. Його розум, звиклий до прорахунку, взяв гору над ілюзорною задухою. Він зробив один повільний, свідомий вдих. Потім видих. Залізна воля перемогла слабкість. Раптом затиск зник, груди розширилися, впускаючи прохолодне повітря на повну потужність. Марк сам не зрозумів, як почав дихати на повні груди, розплющив очі й нарешті зміг розчинитися в неймовірній, величній красі затопленого світу. Разом із професійними інструкторами вони досліджували затоплені античні руїни, ковзаючи повз вікові камені, що зберігали чужі таємниці.

Коли вони нарешті піднялися на поверхню і влаштувалися на борту човна, Блакитна бухта зустріла їх лагідним сонцем.

— Боже, я досі не можу повірити, що це було реально, — видихнула Аліса, поправляючи мокре волосся. — Марку, ти бачив ту зграю сріблястих риб біля рифу? Вони рухалися як один організм, ніби танцювали под музику, яку чують лише вони.

Марк, допомагаючи їй зняти важкий балон, усміхнувся.

— Бачив. А як сонячні промені прошивали воду до самого дна? Наче лазерне шоу, тільки створене природою.

Він повернувся до Марі, яка впевнено і професійно розбирала спорядження. Татуювання змії на мокрій шкірі виглядало ще більш реалістичним — ніби рептилія щойно вийшла з води.

— Марі, це було неймовірно. Дякую, що витягла нас сюди.

Марі кивнула, і в її голосі вперше за день почулися теплі нотки.

— Блакитна бухта — моє улюблене місце. Під водою немає бізнесу, немає інтриг. Тільки ти і океан. Нам всім потрібно було це перезавантаження.

Аліса підійшла до Марі і щиро торкнулася її руки.

— Ти організувала все так ідеально... Ця тиша на глибині ніби вилікувала все те, що сталося в готелі. Я відчуваю себе так, ніби заново народилася. Дякую тобі.

Марі подивилася на Алісу, потім на Марка. Її погляд бізнес-леді на мить пом'якшав.

— Світ красивий, якщо знати, куди дивитися, — коротко мовила вона. — Відпочивайте. Море завжди забирає зайву втому.

Марк обійняв Алісу за плечі, дивлячись на прозору бірюзову воду за бортом. Гіркота минулих подій остаточно розчинилася в солоній воді бухти, залишивши лише вдячність і відчуття повної свободи.

Хвилі врізалися в берег з гуркотом, який здавався Алісі звуком наближення катастрофи. Вона стояла біля води, притискаючи до себе велику яскраву дошку, і з жахом дивилася на безкрайній океан. Її волосся було сховане під неопреновою шапочкою, а в очах читалася справжня паніка.

Марк, який уже встиг кілька разів ефектно впасти у воду, підійшов до неї, витираючи солону воду з обличчя.

— Ну що, моя русалонько, готова підкорити цю хвилю? — запитав він, намагаючись вдихнути в неї впевненість.

Аліса похитала головою, її обличчя зблідло.

— Марку, я не можу. Це занадто страшно. Подивися на ці хвилі! Я ніколи не зможу встати на цю штуку.

Марк узяв її за плечі, змусивши подивитися йому в очі. Його тон був тихим, але рішучим.

— Алісо, послухай. Ти найсміливіша дівчина, яку я знаю. Ти пережила бій, джип-сафарі, ти бачила глибину! Серфінг — це просто баланс. Ти зможеш. Я буду поруч.

Він простягнув їй руку.

— Просто спробуй, кохана.

Аліса подивилася на Марка, потім на океан, а потім на Марі, яка в цей момент виписувала неймовірні дуги на хвилі. Її вогняно-руде волосся майоріло на вітрі, татуювання змії на мокрій шкірі виглядало яскраво — вона здавалася справжньої пантерою, гнучкою та невловимою, що зливається з хвилею.

— Дивись на Марі, — прошепотіла Аліса. — З нею ніхто не може зрівнятися.

— Марі — це Марі, — знизав плечима Марк. — У неї досвід. А ми просто вчимося. Пішли.

Аліса глибоко вдихнула і, взявши Марка за руку, ступила у воду.

Перші хвилини на глибині були справжнім випробуванням. Море не збиралось підкорятися легко. Щоразу, коли набігав черговий вал, Алісу сковував знайомий заціпенілий жах: вода підминала під себе, солона піна заливала очі, а дошка під ногами здавалася абсолютно некерованою. Коли вона втретє поспіль важко впала, боляче вдарившись об воду, з її грудей ледь не вирвалися сльози безсилля. Її охопило нестримне бажання кинути все і втекти на безпечний сухий пісок.