Глава 11

Василина

— Мамуню, — така рада її чути, хочеться обійняти рідну, зазирнути у її лагідні очі. Навалюється ще більше відчуття, як я скучила за рідною домівкою. — Адже дорого дзвонити по телефону. Щось трапилося?

— Не витримала, захотілося почути мою донечку. Як у тебе там справи, сонечко моє? Як Генка, влаштувався, нарешті? Його мати скаржилася, що не пише паршивець, бодай пару слів у тому телеграмі написав би матері.

— У мене все добре, мам, і Генка в порядку, зайнятий просто. Чого у тебе такий сумний голос? Я ж відчуваю, що щось не так.

— Ох, Васюшо, дай Боже сил, татко твій захворів, переживаю я за нього. Серце у тата вчора так прихопило, думала все ... — Мама починає схлипувати, а я починаю плакати разом з нею. — Викликали швидку. А ти ж знаєш, як вони їдуть до нас із райцентру, можна тричі померти. Я вже йому і краплі, і пігулку під язик, а він синіє, задихається. Лікарка сказала категорично лягати до лікарні, забрали. Ось збираюсь зараз до нього їхати, переночую із ним у палаті. Не знаю, що кардіохірург скаже, може, навіть доведеться робити операцію. Твій батько пручатися почне, бо ти в курсі, яке воно уперте, казатиме, що дорого. Ціни на операції зараз непідйомні. У самої серце щемить. Вибач, що засмутила тебе, доню.

— Правильно зробила, що розповіла, я маю знати. Може мені вдасться зібрати якусь суму. Якщо лікар наполягатиме на операції, постарайся тата вмовити. Божечки, як же мені хочеться його побачити. Він мене зазвичай слухає. Не витрачай гроші, я ввечері сама зателефоную, дізнатися, як він там. Привіт йому передавай. Люблю тебе, мам! — відключаюся, обіймаю подушки і реву, поки не знудило від головного болю, здається зараз лусне моя макітра від душевної тяжкості та випитих учора коктейлів.

Мушу брати себе в руки, бо треба щось вирішувати, де брати гроші та коли повертатися додому. Я потрібна їм там, хто їх підтримає, крім мене. Випиваю пігулку, плетуся в душ. Їсти не хочеться, в голові каша з думок, натягую джинси та просту футболку, придушивши важке зітхання, коли мені на очі попалися сукні, які мені купив Алан. Мабуть, так і не доведеться мені їх вигуляти. Думки про нього найгостріші, які чомусь відгукуються в серці… і воно вперто не хоче розлучатися.

Перш ніж приймати якісь рішення, треба побачитися з Генкою, не хочеться, звісно, я ще не готова неупереджено дивитися йому в очі, але іншого виходу не бачу. Сподіваюся, він у майстерні, там мені з ним розмовляти буде простіше, сторонні врятують його від моїх емоцій та бажання придушити гада. Доводиться брати таксі, щоб заощадити час, нервую, тут і так кожен цент рахую, а таксист ще й здер з мене тридцять баксів.

— Ген, Гено! — гукаю його, помітивши, як він пірнув під капот однієї з машин. Випростовується, здивовано кліпаючи, мордяка у мазуті, руки теж. Цілу хвилину вагався, перш ніж підійти до мене. Мабуть, думає, що прийшла йому істерики закочувати.

— Привіт, Васю. Не чекав, що так швидко охолонеш... знаючи тебе, — збентежено бурмоче.

— Слухай, мені зараз не до сентиментів і не до твоєї орієнтації. Цю тему ми проїхали, життя твоє, тобі вирішувати. Сьогодні дзвонила моя мама, я їй не сказала про нас, потім обережно повідомлю, що по-дружньому розбіглися. Твою таємницю збережу, не треба мені тут кадиком перелякано смикати. Як-не-як зі школи тебе знаю. Хоча я така зла на тебе, хочеться вуха тобі відірвати. …Мій тато потрапив до лікарні, все серйозно і мені потрібні гроші на операцію та переліт. Ти мені не допоможеш?

— Блін, Васю, я б з радістю, ось тільки де ж я візьму таку суму? Вона ж бува чималенька. Вчора подовжив оренду квартири, від зарплати залишилося п'ятсот доларів, цього навіть на квиток не вистачить. Наступна зарплата за два тижні, якщо потерпиш я тобі все віддам і посаджу на літак. Може, вдома родичі скинуться? Що за операція?

— Із серцем у нього погано. Адже ти відкладав гроші, у нас був запас на чорний день. Розтринькав? Генко, в очі мені дивись! Я питаю, куди ти подів наші спільні гроші?

— Тачку собі купив, — винувато бурмоче, розглядаючи свої черевики. — Васю, я ж не знав, що вони так терміново знадобляться. Думав, зароблю та віддам тобі твою частину.

— Ідіота шматок! Аби все швидше на вітер пустити! Тепер на тачці хлопчиків своїх кататимеш в бік дикого пляжу? Все з тобою ясно, покластися на тебе не можна, — і щоб не огріти його сумкою, різко розвертаюся і чешу на автобусну зупинку. Тепер нічого іншого не залишається, як поговорити з Аланом. Ну ось маєш, варто мені про нього подумати — ноги знову підкошуються.

…Ходжу по вітальні туди-сюди, заламуючи руки, чекаю на нього, виглядаючи у вікно, а коли, нарешті, пролунали його кроки — завмерла і зітхнути на повні груди не виходить, так лячно і водночас боляче. В носі раптом защипало, на очі сльози навертаються. Не знаю, що зі мною відбувається, але мені дуже хочеться, щоб Алан спершу мене просто обійняв.

— Привіт, синьоока! — погляд зігріває прямо з порога, такий хвилюючий, чуттєвий. — Що трапилося? — Грайливий вираз обличчя відразу змінюється на серйозний та зосереджений. — Ва-си-ли-но? — Підходить ближче, я не ворушюся, просто дивлюся величезними схвильованими очима і мовчу. Торкається моєї руки, а коли пригортає мене до себе — з моїх грудей виривається полегшене зітхання. — Маленька моя, у чому проблема?

— Алане, мені треба летіти додому. Терміново. Тато потрапив до лікарні. Не зможу залишатись тут, у мене серце не витримає. Але це ще не все. Якщо сьогодні ввечері підтвердиться, що потрібна операція, я буду змушена просити тебе позичити мені грошей. Уявляю, як це для тебе звучить. Напевно, думаєш, що дівчина, яку ти підібрав на вулиці, раптом вирішила тебе використати, клянчить гроші, щоб кинути, як лоха. Присягаюся, я не шахрайка...

— Нічого я такого не думаю, — але голос все одно напружений, цідить крізь зуби.

— Обіцяю, я повернуся і все відпрацюю. Стежитиму за порядком у домі, балуватиму тебе смачними обідами та вечерями, стригтиму газон, забиратиму твої костюми з хімчистки... Мені більше нема кого попросити і грошей у мене немає, навіть на квиток не вистачить. Я можу залишити розписку…