Глава 9

Алан

— Ну, як тобі? — У неї навіть голос змінився.

— Нічого смачнішого в житті не куштував, — бурмочу, наче заворожений, бо вже давно втопився в очах-колодязях.

— А ти часом не брешеш? Тому що це ще не найкращі вареники, — що ж так важко дихаєш, лебідко.

— Сонечко, я жінкам не брешу. Можу чогось не сказати, але обдурити — ніколи, — мої руки лягають їй на талію, намагаюся посадити її до себе на коліна. Даремно так зробив. Це її протверезило. Відскакує від мене вбік і нащось бере ту штуку, якою тісто розкатувала.

— Алане...

— Що, Ва-си-ли-но...

— Що це зараз таке було?

— Ми збиралися скуштувати наступний вареник. …Отже, торкатися тебе заборонено, — я теж трохи прийшов до тями, але тільки щоб взяти себе в руки і подумки зав'язати свого живчика в штанях морським вузлом. Поки що…

— Саме так, заборонено. Хочу нагадати, що джентльмени руки не розпускають, — сичить синьоока і сідає за стіл, поклавши свою кухонну биту поруч з собою.

— Зате джентльмени залюбки торкаються дівчини, яка їм подобається. Вибач, недоторка, що налякав. Хочу на тебе злитися, що ти збуджуєш у мені дикого самця, але не можу, тому що це не твоя вина, а мої перебільшені очікування, — не дивлюся на неї, але в моїй усмішці цілком відвертий натяк. — Що ж… спробуємо солодкий, — підхоплюю вареник виделкою, вмочую в сметану, жую, заплющивши очі, мугикаю, насолоджуючись смаком. — Непогано, але з твоїми пальчиками було б смачніше, — сині очі дивляться на мене так, ніби вона ледве стримується, щоб не огріти мене тією качалкою. Її дратує моє «непогано». А ще, як я помітив, її нервує згадка про мою «дівчину». — Не знаю, чи зможу я повторити та приготувати бодай щось схоже на вареники. Може таке статися, що замість сюрпризу доведу дівчину до істерики.

— У тебе це добре виходить. Доводити до істерики. Вмієш так багато і красиво говорити, такий дотепний і промовистий, а коли треба справді похвалити – ти стаєш нестерпним. Чи мені треба було сісти до тебе на коліна, щоб почути улесливі слова?

— Чому ти мене не хочеш? — Дивно, але я вперше в житті ставлю дівчині подібне запитання. Раніше не доводилось. І її реакція просто неперевершена. Таке багатозначне збентеження! — Точніше, я неправильно сформулював питання. Чому ти хочеш, але не дозволяєш собі?

— Тепер ти лестиш собі, Алане Джефрі Нойс. Що, вперше зустрів ту, хто не стрибає до тебе в ліжко з розгону? Ти, звісно, чоловік на диво цікавий, навіть не так — збіса сексуальний, твоя харизма, як ласо, твій шарм незрівнянний, але я... повинна думати про майбутнє. А у нас його з тобою… імовірно не буде. Не хочу залишити тобі на згадку свої чорнобривці та полетіти з розбитим серцем додому. Я боюся в тебе закохатися. Ось… я відповіла чесно, тепер твоя черга.

— Принципова. Мені подобається, що в тобі стільки родзинок і непокірна вдача. Я читав, що українські жінки особливі, берегині та воїтельки, незалежні, горді, з краплею відьомської підступності. Тому не схоже, що ти боїшся закохатися. Ти просто досі мені не довіряєш. …А вареники класні, мені більше сподобалися з солоною начинкою. І я кайфував від процесу приготування, утім… ти це відчула. Тобі не обов'язково летіти додому, Ва-си-ли-но. В Америці справді багато шансів для таких завзятих, як ти. І поки ти тут… мені хотілося б скуштувати більше страв вашої кухні.

— Щоб сказати «непогано» та знущально скривити свої губки? — каже, а в самої губи тремтять, чи то образилася, чи то я її зворушив. — Я… у мене майже немає досвіду. У мене був лише один хлопець і той… Усі стільки говорять про секс, а я зрозуміти не можу, через що все те «воу-вау». Тому мені й не хочеться опинитися у твоєму ліжку і почути від тебе «непогано». Ти маєш рацію, я горда, у мене є почуття гідності, запальний характер з краплею відьомського підступу, тож ти зі мною краще не зв’язуйся. …То ми йдемо до клубу чи ти вже передумав? — Плічка розправила, носик задерла, вся така прекрасна і недоступна.

— Ти остаточно зламала мою логіку. …Трясця, як це все пов'язано, га? Думав, що знаю про жінок геть усе, але раптом зустрів тебе і тепер розумію, що треба починати все спочатку. І до твого відома, я ніколи не оцінюю жінок у ліжку! Тому що це не борщ і не вареники! Наводь марафет, ми йдемо в клуб. Сподіваюся, я не нап'юся... з горя! — розбігаємось у різні сторони, заведені до краю.

Близько одинадцятої чекаю її внизу, ходжу туди-сюди, нервово поглядаючи на годинник. А коли почув кроки – обернувся і завмер. Складно не напитися, коли на тебе не ведеться така краса. Не можу відвести очей, не втрачаю надії, зате втрачаю розум, стаю закоханим дурником. Василина одягла золотисту спідницю, білий топ і накинула синій піджачок. Ноги на підборах здаються ще довшими, стрункі... ідеальні. Волосся завила великими кучерями, підфарбувала очі і свої губки-вишеньки. Дивлячись на неї, вже забув, що надіто на мені. Коли стає тісно в паху згадую, що джинси з останньої колекції Луї Вітона та сорочка від нього ж.

— Наберуся зухвалості і скажу, що ти надзвичайна. Виглядаєш супер-сексі. Добре, що ти не вмієш читати думки, інакше мені довелося б почервоніти. Я буду недоумком, якщо дозволю тобі повернутися в Україну. Ти ж пам'ятаєш про наше парі?

— Твоя впертість проти моєї? — усміхається. — До речі, професоре, ти теж виглядаєш... дорого, стильно та привабливо.

— Дякую, лебідко. Твій характер проти мого досвіду та витонченого розуму. Я тут трохи подумав і заспокоївся. Тобі не встояти проти мене, Ва-си-ли-но. О, якщо я раптом нап'юся, адже ти така… можеш довести чоловіка до зриву, прослідкуй, будь ласка, щоб мене не лапали інші жінки. Тобі можна.

— Алане, ти ж пожартував? То це я тебе повинна захищати чи ти мене?   

— Ну... ці клуби... там непередбачено зриває дах. Я знаю про що говорю. Вони як портал у триндець. Щоразу після нічних клубів я прокидався не вдома. Тож… — знизую плечима. Звичайно, я жартую, бо ніколи не втрачаю контроль. Але я певен, що ти матимеш привід для ревнощів, Ва-си-ли-но, пісня ти моя лебедина.