Глава 8

Василина

— Дещо не дає мені спокою, — треба ж про щось говорити поки їдемо. — Ти так легко на всі боки роздаєш компліменти. Я спостерігала за тобою цілий день. Ти відвішував їх мені, студенткам, своїй колезі, похваливши її шалик, продавчині у магазині. На мою особисту думку, чоловік повинен говорити приємні слова тільки тому, кого любить.

— Це помилкова думка, Ва-си-ли-но. Я вважаю, і не лише я, а й прогресивна психологія, що чоловік повинен вміти робити компліменти дамам незалежно від віку чи статусу. Особисті стосунки пари, їхні ніжності – це одне, а комунікація чоловіка із зовнішнім світом – це інше. Чоловік зобов'язаний говорити приємні речі навіть незнайомкам, не кажучи вже про матір, колегу, сестру, дочку чи кохану. Це як поливати квіти. …М-м-м, жінки, на відміну від чоловіка, випромінюють у світ потужні енергетичні заряди, і їх треба вміти правильно заряджати, щоб жінка цвіла, щоб сіяла любов та добро. Адже зовсім не складно сказати кілька теплих слів, помітити, як їй личить шалик, оцінити зачіску, жарт і у відповідь ти обов'язково отримаєш позитивний заряд. Її піднесений настрій обласкає ще купу людей, поки якийсь придурок цей настрій не зіпсує знову.

— Тепер я розумію, чому за тобою жінки табунами бігають. Твоя дружина або наречена, якщо така у тебе колись з'явиться, збожеволіє від ревнощів, — він мене вражає, захоплює і в той же час мене обурює ця його... віддача. Ти диви на нього, майстер теплих слів.

— Повір, я зможу переконати мою наречену, якщо така у мене з'явиться, що ревнувати до моєї швидкоплинної уваги до інших жінок – безглуздо. Бо, якщо я вже з нею по-справжньому, якщо мої наміри створити сім'ю найсерйозніші – я не стану їй зраджувати. Нащо мені це? Зрада — це в першу чергу неповага до самого себе. Сказати комплімент — не означає відчувати бажання залізти під спідницю. Я спатиму зі своєю коханою і тільки з нею, а говорити приємні слова можу різним жінкам. І в цьому немає нічого дивного, Ва-си-ли-но, не дивись на мене, як на потенційного збоченця.

— Все одно не можу зрозуміти. Якби мій хлопець, який перед цим любив і пестив мене всю ніч, гуляючи зі мною за ручку, кинув комплімент незнайомці... я б його придушила одразу, їй богу. ...Просто у мене такий темперамент, — знизую плечима у відповідь на його докірливий погляд.

— Це попередження?

— Ти не мій хлопець. На щастя... для тебе, — хмикаю, передражнивши його коронне хмикання.

Кухня… Чомусь сьогодні, стоячи посеред його кухні, мене не полишає відчуття, що щось станеться… ніби саме тут почнеться виверження вулкану. Навіть трохи страшнувато.

— Голодний? — Обертаюся.

— Дуже, — блиснув очима Алан. Цікаво, про що подумав цей ловелас? Явно не про їжу.

— Тоді переодягайся, бо зараз будеш весь у борошні. А я поки виставлю усі необхідні інгредієнти на стіл. Що приготуємо – тим і повечеряємо, — не уявляю, як можна навчити професора готувати вареники, якщо він навіть яєчню собі приготувати не може. Це все одно, що почати тренувати мене пілотувати винищувачі, враховуючи, що я боюся літати. Вперше змусила себе сісти в літак, коли летіла до штатів. Наковталася заспокійливого і проспала весь політ, вчепившись за Генку. Назад буде так само, варто мені побачити авіалайнер — у мене одразу починають трястись ноги і зуб на зуб не попадає. Та й Генки цього разу вже поряд не буде... і дякувати богу. А внутрішній голос тут же шепоче: «а якщо Алан все-таки вмовить тебе залишитися?»

Напевно, малесенькій частинці мене, у тому куточку, де ховається моя справжня жінка, хочеться відчути обожнення та пестощі Павича на собі.

…Гей, дівко, відставити фантазії, ану, швиденько отямилася та повернулася до реальності! Навіщо тобі хлопець заляпаний чужою слиною?

Алан повертається на кухню в домашній футболці та джинсах. Господи, як йому вдається так сексуально виглядати в цих пом'ятих лахах? Червонію, відчувши сильний і несподіваний поштовх бажання.   

— Покажу тобі найпростіший рецепт, щоб ти собі голову свою професорську не зламав. Вдома ми готуємо трохи інакше. У кожної господині свої секрети пишних та білих вареничків, але твоя дівчина і такі згамає, ще й подякує, — намагаюся виглядати зібраною та безпристрасною, але це складно, коли він так хитро посміхається. — Візьми чотириста грамів борошна і просій в миску.

— А давай ти робитимеш, а я дивитимусь і запам'ятовуватиму?

— Дзуськи, так ти не навчишся. Давай, Казанова, не лінуйся. Якщо чоловік захоче, то йому все під силу, адже так? До того ж мені хочеться тебе поганяти, — закушую губу, спостерігаючи, як ці гарні чоловічі руки трясуть сито над мискою.

— Так би одразу й сказала, що любиш рольові ігри, — не може, щоб щось не ляпнути. — Хочеш побути приборкувачкою?

— Ага, я зараз в ролі дресирувальниці павичів. Цікаво не те слово. Еротика на максимумі. Тепер в іншу миску влий склянку окропу, додай до нього 25 мл. олії та 50 гр. вершкового масла і розмішай гарненько.

…Ох, а коли ми дійшли до замішування тіста, мені захотілося кричати і тупати ногами. Він що спеціально все робить не так?

— Нещастя ти моє заморське! Що ти робиш? Ти мене взагалі слухав? Мій тато, який, до речі, вміє робити вареники, бо часто допомагає мамі, каже, що тісто треба замішувати так, ніби ніжно пестиш жіночі груди. А у тебе ж великий досвід м'яти ті груди, хай їм грець, — заливаюсь фарбою через секунду після сказаного. От завжди так, спочатку бовкну, а потім думаю. І він теж підлив масла у вогонь, глянув так, що я відчула себе перед ним голою.

— Доведеться тебе рятувати, — пірнаю під його руки і опиняюся між ним та столом. Беру його долоні у свої та показую, як треба місити. І цей ритуал у чотири руки неочікувано мене заводить… і не лише мене. Алан притискається до мене все сильніше, стає тісно, спереду тисне край стільниці, а ззаду… Схоже, що там у штанях ого-го яка… качалка. Завмираю, щоб перевести подих, а Алан нахиляється до мене так близько, що я відчуваю, як його щока торкається моєї: