Глава 6

Василина

— Та просто в новенької, дивлячись на нашого професора, напевно, вже трусики намокли, треба подихати свіжим повітрям та заспокоїтися, — глузуючи, кидає якийсь придурок теж десь з гальорки, всі починають іржати, а я шукаю очима цього клоуна.

— А ти, мабуть, страшенно ревнуєш нашого професора? — відгавкуюся зухвалим тоном. Не з тією зв'язався, шмаркач патлатий. — Тому тебе й плющить, що ти йому не до смаку? Краще змирися, невдахо, бо життя часто повертається задом, — студенти знову іржуть, цим лише дай привід.

— Чуєш, коза, ти зараз добалакаєшся! — Ти подивися, за живе зачепила.

— А ти зараз будеш відрахований, Дрю Белл! — гаркає до нього Алан і в аудиторії одразу стає тихо, зайці по норах, тому що вовк не в гуморі. — Ріст чоловіка, як особистості, починається з поваги до жінки, але ти, Белл, чомусь активно деградуєш. Негайно перепроси, поки я не відправив тебе збирати речі, — ого, а Павич, виявляється, вміє говорити таким тоном, ніби після кожного слова шматок крижини відколюється. Дихає такою строгістю, що навіть я інієм покрилася. Оце авторитет.

— Вибачте, міс, якщо мої слова вас чимось зачепили. Це був невдалий жарт, мені шкода, що я виставив себе таким ідіотом, — бурмотить зі свого місця набундючений Дрю. Хлопець, мабуть, дуже сильно боїться вилетіти з універу.

Мовчки киваю з виглядом «я ще не вирішила пробачити тобі чи ні», штовхаю двері і виходжу до коридору, так і не повідомивши Алану, куди це я намилилася. Буду я йому ще звітувати, що дівчині припекло в туалет. А ще хочеться умитися холодною водою, щоб змити ці павичеві чари, й досі шкіру поколює після його погляду.

Начебто до кінця пари залишилося хвилин десять, повертатися вже нема сенсу, тому спускаюся вниз, щоб прогулятися університетським двориком.

— Агов, ти з якого курсу? — гукає мене якийсь симпатичний кучерявий хлопець, моднявий в стилі «я тут зірка», зухвалий погляд, нахабна усмішка. Тусується з друзяками на широких сходах, що ведуть до парку. — У мене на обліку всі красуні універу, а ось тебе бачу вперше. Познайомимося? — І дорогу мені перегороджує.

— А красуні потрапили до тебе на облік, бо по черзі тебе відшили? — хмикаю, а він обмацує поглядом мою фігуру, приділяючи особливу увагу грудям.

— Не вгадала, вони не були такими злюками, як ти. Що за малюнок, виделка у квітах? Логотип якогось ресторану? Так сильно поспішала на пари, що забула зняти уніформу офіціантки?

— Не виделка, а вила, невігласе. Ми на них насаджуємо хапуг і нахалюг, які мелють, що попало. Під сраку і через паркан кидаємо, — змірявши його рази зо три поглядом «зверху-вниз», ставлю руки в боки і з викликом дивлюся в ці зеленуваті насмішкуваті очі.

— Ми це хто? — пирхає, поглядаючи на свою компашку.

— Українці, — відповідаю спокійним тоном, але на лобі у мене точно написано: «ще один жарт і отримаєш в ніс». — Це тризуб, хлопчику, наш національний символ, державний герб. Второпав?

— Ясно, тепер знатиму. Отже, студентка за обміном? — кучерявому вистачило розуму відставити свої кособокі жартики убік.

— Я тут у гостях, — не казати ж йому, що мене сюди притяг їхній сексі-професор, бо його якась муха вкусила.   

— Ок. Мене звуть Патрік. Ми сьогодні після пар збираємось на озеро, на пляжі планується грандіозно-ульотна вечірка. Приходь, потанцюємо, подуріємо. Мені здається, такій серйозній дівчині не завадить розслабитись. Давай зайду за тобою о шостій. Ти в якому корпусі живеш? — Такий натиск плюс дахозносна посмішка, підбивають мене прийняти запрошення і відірватися, ризикнути, забити на все і повеселитися. Але я не можу, у нас з Аланом за розкладом вареники з сиром, якими він збирається вразити свою дівчину. На думку раптом спадає розпитати про Алана, адже хто як не студенти в курсі всіх пліток універу.

— Звучить цікаво, але я не зможу. Вже є плани. Розслаблюсь іншим разом. До речі, можна запитати. Щойно була на лекції у професора Нойса. Це правда, що у нього є наречена? — трохи перебільшила і закинула вудку.

— У Павича? Поняття не маю скільки у нього наречених, але те, що дівчата за ним писяються це точно. Він наш місцевий краш, але ніби зі студентками не мутить, це заборонено правилами, хоча вони за ним табунами все одно бігають. Тож про професора можеш не мріяти. Я краще, повір. Ти так і не сказала, як тебе звуть.

— Ва-си-ли-но! — лунає раптом стурбований і захеканий голос Алана. Бідолашний, напевно, вже встиг усе студмістечко оббігати, розшукуючи мене.

— Так, професоре, — обертаюся і вдаю, що нічого не розумію. Хоча я й так не розумію, що між нами відбувається.

— Марш за мною! — гарчить з незадоволеним виглядом, здається, ще секунда — схопить мене за шкірку і потягне за собою.

— А що це за тон? Я не дозволю, щоб з моєю дівчиною так розмовляли, — несподівано видає Патрік-приколіст і Алан повільно зеленіє. — Професоре, ви самі нам тисячу разів повторювали, що до жінки треба ставитися, як до божества, навіть якщо це секс на одну ніч. Тому прошу, зробіть тон та обличчя трохи приязнішими.

— Ва-си-ли-но, — цідить Алан, ігноруючи Патріка, наче  того тут і немає. — Це вже не смішно, — підходить і бере мене за руку. Трясця, ще й на очах у своїх очманілих студентів. І плітки його вже не лякають. Та хіба можна ось так хапати дівчину за руку, коли у тебе є наречена?

Алан

Вже не впевнений, що це була хороша ідея – тягти її з собою в універ. Думав, розвіється, зацінить мій професіоналізм, інтелект, харизму… коротше мене у всій красі, замість того, щоб лити сльози над своїми чорнобривцями, а вона втекла на найцікавішому місці, а за двадцять хвилин довкола неї вже крутяться недозрілі ловеласи. Навчив на свою голову, намагаючись виховати з них справжніх чоловіків. Патрік Чейз непоганий хлопець із гарної родини, але коли я побачив, як він клеїться до моєї синьоокої – мені ніби дали під дих і цей студент автоматично перейшов у мій чорний список. Гівно мале, він мені ще й зауваження робитиме.