Глава 5

Василина

Професор уночі в двері не шкрябав, хоча спала все одно погано. Так завжди на новому місці. Після того, як прилетіла до Америки щоночі кручуся-ворочаюся, довго не можу заснути. Якось поскаржилася мамі, що вже забула про солодкий сон, а вона типу пожартувала, брякнувши, що не той, значить, зі мною чоловік поруч. …І от тепер ніякого немає, нуль в особистому і на серці суцільна мряка. Але це, мабуть, на краще. …Генка…цей капловухий вишкрябок навіть не намагався подзвонити, просто надіслав одне єдине повідомлення: «Вибач. Мені потрібно розібратися у собі». Не відповіла, хай хоч на молекули себе розбере, все одно згодом неправильно складе. Гірко і боляче було в першу мить, а тепер чомусь на задньому фоні крутяться думки про Алана, а не про мого колишнього. Крутяться і в бубон б'ють. Не можу зрозуміти, чому мене так ковбасить. Ну, кортить людині свою дівчину здивувати варениками, хоче приємне зробити, сюрприз. Тоді чому мені так хочеться, щоб вона цим сюрпризом вдавилася?

Він милий... і в той же час до біса нестерпний... ось щойно подумала і кулаки одразу стиснулися. То у мене борщ непоганий, то дивний акцент. Збивши подушку, заплющую очі і бачу його на біговій доріжці. Та що ж це таке!

— Добрий ранок! — сяє в піднесеному настрою, побачивши мене.

І встала рано, зібравшись приготувати сніданок, а він вже сидить на кухні, каву попиває. — Ще гаряча. Я на двох приготував.

— Не зрозумію, навіщо тоді тобі потрібна домогосподарка? — стенаю плечима і подумки картаю себе, що розчесалася абияк і під футболку ліфчик не одягнула. Соромно та ніяково капець як, бо саме туди професор і дивиться.

— Ну, це поки що максимум, що я вмію. А ще я терпіти не можу прибирати і всі ці хатні справи... це не моє. Але ж іноді приємно приготувати для приємної людини каву. Вибач за тавтологію, — посміхається, нарешті, відірвавши погляд від моїх грудей. Хм, я постійно на нього бурчу, а він вважає мене приємною, треба ж таке. — За пів години треба виїжджати. Встигнеш?

— Що мені з собою брати, ручку, блокнот, карти? — посміхаюся і одразу хмурюся, згадавши, що у нього є дівчина.

— Карти? — перепитує. — Які ще карти?

— Гральні. Буду на задній парті зі студентами грати, поки ти розумника з себе корчитимеш. …Жартую, ще подумаєш, що я не збираюся тебе шанувати. Запевняю, слухатиму в три вуха і робитиму записи. І пів години мені вистачить, коли вже містер відмовився від сніданку. А де твій племінник? Вже поїхав?

— Гадки не маю. Думаю, він потрапив у рабство. Одна з моїх студенток поклала на нього око, а там така дівчина, що Оскар практично не має шансів вирватися. …Ти дуже гарна, Ва-си-ли-но. Така неземна, м'яка, тепла бо щойно з ліжка, розпатлана і цим неповторна, — Алан сказав це так легко, при цьому дивлячись мені в очі, а я від несподіванки та збентеження заклякла, трохи чашку не впустила. Цей чоловік вміє говорити компліменти і любить це робити, зважаючи на все. Нервово ковтаю та відкашлююся. Вже вкотре переконуюсь, що непрості у мене умови роботи.

— Дякую. Піду розчешуся, поки ти не встиг закохатися, — дивно, адже я пожартувала, тоді чому йому не смішно.

Збрехала, що мені вистачить тридцять хвилин. Коли почала приміряти, що вдягнути — розгубилася остаточно. Звідки я знаю, в чому тут ходять студенти? Не хочу виглядати посміховиськом і відволікати їхню увагу від нашого професора.

— Алане! — Залітаю до нього в кімнату. Боже, ну турок, навіть не постукала. Мій погляд тут же прилипає до його оголеного торса.

— Дівчино, оченята трохи вище, і я тебе уважно слухаю, — от зараза така, ну як не злитися. Хотіла запитати про одне, але після його слів відразу загоряюся іншою ідеєю… провокаційною.

— Ти у нас хлопець стильний. Потрібна порада, що мені одягнути. Хоч бери та позичай твою дорогу сорочку, ту, що на тобі. Я на неї одразу залипла, як тільки увійшла. То що скажеш?

— Угу, на сорочку… а як же. Ну, показуй свій гардероб, — йдемо до моєї кімнати. А у мене на ліжку речі впереміш розкидані і білизна звичайно ж, ліфчики, трусики, все, що витрусила з валізки.

— А ти зі своїм хлопцем довго зустрічалася? — приголомшує він мене своїм питанням.

— Це питання якось пов'язане з моєю білизною? — хмикаю, прибираючи її подалі з його очей. Так, вона у мене не нова і не супер сексуальна, проте зручна. — Не хвилюйся, професоре, ми розбіглися не тому, що у мене немає збуджуючих трусів, — червонію, але тримаю спину рівно.

— Та я зовсім інше мав на увазі, — чухає брову, кусаючи губу, щоб не посміхатися. — Мені жінки якось більше без спідньої білизни подобаються. Але зараз не про це. Я просто намагаюся підібратися до питання, чому ти вчора плакала, подумавши, що тебе засмутило розставання.  

— Мене засмутило, що весь цей час він змушував себе бути зі мною, що йому моя жіночність була по барабану, що, займаючись зі мною любов'ю, у тих рідких випадках, коли ми нею займалися, він заплющував очі і уявляв... уявляв хлопців, бо вчора я застукала його в ліжку з парубком. Ми з ним дружили ще зі школи, а він так і не зізнався, що він гей, бо боявся, соромився і не довіряв. Тому що я виявилася для нього… ніким, — зітхаю та відвертаюся.

— З одного боку неприємно, звісно. Але взагалі ти радіти повинна, реготати та підстрибувати. Назви адресу і я відправлю йому квіти та упаковку презиків з якісною змазкою. Тепер ти вільна і ти маєш можливість дізнатися, що таке справжній чоловік, який гідно оцінить твою красу і жіночність. Тепер перед тобою сто відсоткові шанси відчути яскраву пристрасть, бути бажаною та щасливою. У кожної невдачі — нові можливості.

— Гадаєш, справжні чоловіки ще десь існують?

Почувши, пирхає, трясучи головою, як породистий жеребець:

— Бачу, що твої манери трохи шкутильгають та й зір вочевидь не дуже, але твоя чарівність все це компенсує. Одягни найпростішу футболку і найпростіші джинси. Не хочу, щоб старшокурсники на тебе слинки пускали. Чекаю біля машини. І не дякуй, Ва-си-ли-но!