Глава 3

Алан

— Пішли всередину, покажу, що до чого, — поряд з нею почуваюся хлопчиськом, хоча я старший за Василину на цілих десять років, але хвилююся так, ніби вперше дівчину побачив.

Насамперед синьоока йде на кухню, упирається поглядом в мийку і докірливо хитає головою. Просто Оскар має дурну звичку пити чай по двадцять разів на день і кожного разу з чистої чашки, потім він складає їх у мийку і думає, що вони самі звідти якось розсмокчяться.

— Йосип-босий! Немає на вас моєї баби Ксани, не баба, а гестапо, вона б вас швидко до порядку привчила, — видає Василина, а мене відразу підмиває почати виправдовуватися, сказати, що це не я, що я взагалі майже хороший хлопчик. Але я продовжую мовчки заворожено за нею спостерігати, як вона перевіряє вміст кухонних шафок, холодильника та хлібниці. — Вважатимемо, що мій робочий день розпочався сьогодні. Насамперед приберу це неподобство, а потім ми поїдемо за продуктами, тому що чоловіків треба спочатку нагодувати, вони потім стають добрішими.

— Та я й так не злий, — багато хто б із цим, звичайно, посперечався, більша половина людей, хто мене знає, вважає мене нестерпним чваньком, але зараз мені хочеться бути найкращим, бо мене осінила нав'язлива ідея стати для неї кимось особливим.

— Алане, ти гей? — такого питання я від неї аж ніяк не очікував, не думав, що дивлячись на мене, мене можна запідозрити в нетрадиційній орієнтації, тому навіть трохи розгубився, упустивши щелепу. А вона занервувала, бо моя відповідь прийшла із затримкою.

— Жінки не перестають мене дивувати. Ні, Ва-си-ли-но, я не гей, мені подобаються дівчата. І чим вони натуральніші, тим краще.

— Дуже подобаються? — хмуриться і підходить ближче. Навіть не знаю, як правильно відповісти, дивлячись у це суворе янгольське обличчя, а дівчина продовжує насідати. — У мене з тобою проблем не виникне? У сенсі домагання, двозначних натяків? Бо я шури-мури крутити не збираюся, мені американський кавалер не потрібний. А якщо руки розпускатимеш – я тебе отрую. …Жартую, звісно, — синьоока відьмочка лагідно посміхнулася, але легше мені не стало. — Алане, дай мені слово, що у тебе не тільки звички джентльмена, а й нутро теж порядне, — ось якраз моє нутро відмовляється бути порядним, я не можу їй пообіцяти, що вмію контролювати свої стояки та хтиві думки, вона й зараз мене дико збуджує. Я сексуально здоровий нормальний чоловік, що вона хоче від мене почути. Невже повірить моїй клятві чи це таке хитромудре плетіння жіночих пасток?

— Тоді ти теж дай мені слово, що не накидатимешся на мене без попередження, волію бути готовим. …Жартую. Можу тебе запевнити... Ва-си-ли-но, що домагатися жінок не в моїх звичках, такого роду стосунки для мене неприйнятні, бо я вихований поважати людей. Тому тут ти у повній безпеці. Сподіваюся, що і я теж, — іронія, завжди рятуюся нею в незручних ситуаціях.

— Добре, — усміхається і все навколо знову стає синім. — Подивимося, чого варте твоє слово чи який ти фантазер, — розвертається, одягає фартушок і починає мити чашки.

— Так посудомийка ж є, — клянуся, кожен її рух для мене — це частина якогось магічного ритуалу. Стою стовпом, збираюсь духом вийти. Адже не дарма кажуть, що приємно дивитися на три речі: як горить вогонь, як тече вода і як працює жінка.

— Я швидше помию руками і ще й воду зекономлю. Якщо не важко, будь таким ласкавим, віднеси мої речі до однієї з вільних кімнат, я потім їх знайду, — така вся з себе ділова господинька. Цікаво, я їй подобаюся хоч трохи?

Дякую тому, хто подзвонив у двері, бо це, нарешті, відірвало мене від синьоокої. Оскар відчиняти не поспішає, моя хатня робітниця миє за ним чашки, доводиться відчиняти мені.

— Де він??! — на порозі гарчить розлючена Мей.

— І тобі привіт, Мей. Без бульби з жуйки ледь тебе впізнав. Він – це Оскар?

— Не тупіть, професоре, і так ясно, що Оскар! Ця безсовісна морда вдома? Тільки відповідайте чесно! — Щось останнім часом намітилася дивна тенденція — на мене постійно шипять дівчата.

— Не думаю, що мої студенти мають право розмовляти зі мною в подібному тоні, — вмикаю суворого викладача, щоб осадити цей дівочий запал. — І твої стосунки з моїм племінником ще не привід підвищувати на мене голос!

— Тоді перекажіть цьому йолопу, що якщо він не поверне мені Булку, я не знаю, що я із ним зроблю! Не подивлюся, що він синок багатих батьків і йому усе сходить з рук! — Мей трясе від злості, але таке враження, що ще трохи і мені доведеться втішати ще одну плаксу.

— Не знав, що Оскар докотився до того, щоби у дівчат булки відбирати. Начебто він у нас не голодує. Може, це був просто жарт, може, він так до тебе підкочує.

— Та щоб вам усім! Булка – це мій мопс! — Мей дивиться на мене, як на повного дурня. — Непорозуміння на ім'я Оскар зголосився погуляти з моїм собакою і десь його загубив! І мені не потрібний інший мопс, мені потрібний саме Булка!

— Якщо він не зможе тобі його повернути, забирай Оскара замість Булки. Він теж вміє лежати пузом догори на пуфику, хропіти і просити смаколики.

— Якщо ви думаєте, що зараз саме час пожартувати, то це не смішно! — Мей ще більше надула губи. — Від цього халатного, безвідповідального, зарозумілого козла навіть мопс змився. Оскар Нойс навіть бабієм не зможе стати, бо у нього руки з дупи ростуть, так йому і передайте!

— Гадаю, він тебе почув, — кидаю погляд на сходи і киваю застиглому там племіннику.

— Анууу йди сюдииии, — шипить Мей, помітивши цього невдаху.

— Весело тут у вас, — лунає за моєю спиною, коли за Оскаром зачинилися двері. Навіть уявити боюся, що там з ним зробить маленька тендітна Мей. Жінки у такому стані прирівнюються до двох борців сумо.

— Ох, і не кажи. Щось останнім часом навколо мого дому та моєї персони клубяться неабиякі пристрасті, — обертаюся до Василини, борючись із нав'язливим бажанням її обійняти. — Прокотимося до супермаркету? Або можна просто замовити доставку продуктів.