Мати завжди вважала, що серйозні розмови слід вести після вечері. Батько дотримувався протилежної думки: якщо проблема достатньо важлива, немає сенсу дозволяти їй зіпсувати ще й десерт.
Сьогодні я вирішив підтримати батька.
— У нас виникли проблеми з імператорським убором, — сказав я, щойно нам подали основну страву.
Батько відклав ніж.
— Що сталося?
— Експертка з Aurelia House виявила кілька невідповідностей. Поки що вона не може підтвердити ні датування всієї конструкції, ні те, що убір справді належав імператриці Сяоцюаньчен.
— Але ж його перевіряли перед купівлею.
— Перевіряли. Попередні дослідження не виявили підстав сумніватися у справжності матеріалів. Але це ще не доводить, коли виготовили сам убір.
Мати перевела погляд із батька на мене.
— Тобто ми не знаємо, чи він справді належав імператриці?
— Саме так. Деякі частини могли замінювати або реставрувати пізніше. Поки дослідження не завершені, робити висновки зарано.
— І скільки часу це займе? — запитав батько.
— Сьогодні я розмовляв із міс Селбі. Вона поки не може назвати точних строків.
Батько насупився.
— До церемонії залишився місяць.
— Я пам'ятаю. Саме тому й хотів поговорити з вами сьогодні. Гадаю, нам варто розглянути можливість її перенесення.
— Перенесення? — перепитав батько. — Еріку, ми вже погодили дату з китайською стороною. Запрошені представники музею, наші партнери, преса. Ти уявляєш, що означає змінити все за місяць?
— Уявляю. Але якщо ми проведемо церемонію, не дочекавшись остаточних результатів експертизи, ризикуємо опинитися в значно складнішому становищі.
Мати поклала виделку.
— Але ж ми придбали його законно. Хіба музей не може прийняти убір, навіть якщо він не належав імператриці?
— Якщо з'ясується, що він справді старовинний, але належав іншій особі, це одна справа, — пояснив я. — А якщо виникнуть серйозні сумніви щодо його віку, доведеться переглянути саму можливість передачі.
— І ти пропонуєш усе скасувати? — запитав батько.
— Ні. Лише дочекатися результатів. Китайській стороні можна пояснити, що ми хочемо завершити дослідження перед передачею предмета музею.
Батько замислено подивився на мене.
— Ми вже підписали угоду про дарування. Змінити строки передачі може бути не так просто.
— Тоді спочатку потрібно з'ясувати, які в нас є можливості.
— Завтра попрошу юристів переглянути умови угоди, — сказав батько. — А ти поговориш із представниками музею.
— Домовилися.
— Тільки без поспішних заяв для преси.
— Навіть не збирався.
Мати полегшено зітхнула.
— От бачите. Можна ж усе обговорити спокійно.
Я ледь усміхнувся. Спокійно — так. От тільки від цього проблема нікуди не зникала.
Я зробив ковток вина. Якщо ми поки не могли встановити, що саме придбали, варто було хоча б з'ясувати, як цей убір до нас потрапив.
— Нагадай, хто порекомендував нам Крістофера Вейла?
— Себастьян, — відповів батько. — Вони вже співпрацювали раніше. Здається, коли Себастьян шукав предмети інтер'єру для одного з наших готелів.
— А чому ми зупинилися саме на Oriental Heritage?
— Не одразу зупинилися. Я попросив Вейла підібрати кілька надійних торгових домів і дізнатися, що вони можуть запропонувати. Спочатку ми розглядали різні варіанти.
— І що було серед пропозицій?
— Живопис, скульптура, старовинні предмети декоративного мистецтва. Але я хотів знайти щось особливе, бажано пов'язане з імператорським двором. У Річарда Восса виявилося кілька цікавих прикрас.
— І серед них фенгуань?
— Саме так. Ми розглядали й інші предмети, але цей убір вирізнявся. За документами, він належав імператриці Сяоцюаньчен. Погодься, для музейного дарунка це мало зовсім інше значення.
— А сам торговий дім ви перевіряли?
Батько подивився на мене з легким здивуванням.
— Еріку, Oriental Heritage працює на антикварному ринку понад п'ятдесят років. Спеціалізується на азійському та близькосхідному мистецтві, має солідну репутацію. Ми ж не купували імператорський убір у першого-ліпшого торговця.
— Я цього й не кажу. Просто хочу зрозуміти, наскільки ретельно перевірили сам предмет.
— Восс придбав його в Гонконгу. До убору додавалася ціла папка документів: історія попередніх власників, два листи британського офіцера, старі описи. Усе це перевіряли. Сам фенгуань порівнювали зі збереженими зразками імператорських головних уборів того періоду. Конструкція, оздоблення, матеріали, навіть сліди старіння — усе виглядало відповідно до заявленого віку.
— І жодних сумнівів?
— Нічого такого, що змусило б відмовитися від придбання. Експерти не виявили очевидних невідповідностей.
— Але поглиблених лабораторних досліджень не проводили?
— Ні. Китайський музей попросив додаткове незалежне підтвердження датування перед прийняттям дарунка. Тоді Восс і порекомендував Aurelia House.
— Зрозуміло. Маркус зараз збирає всі документи щодо придбання. Хочу ще раз простежити весь шлях — від першої пропозиції до підписання договору.
— Це розумно, — погодився батько.
— І поговорити із Себастьяном.
Батько подивився на мене уважніше.
— Сподіваюся, ти не збираєшся звинувачувати його в тому, що він познайомив нас із брокером?
— Я лише хочу дізнатися, як вони познайомилися і наскільки добре Себастьян знає Вейла.
— Тоді просто запитай. Не потрібно влаштовувати допит.
— Я постараюся бути чарівним.
— Ось цього я й боюся, — озвалася мати.
Я всміхнувся.
Наші із Себастьяном стосунки ніколи не були особливо простими. Він був старший за мене на чотири роки, бездоганно освічений, працьовитий і, якщо вірити родинним переказам, у дитинстві майже не завдавав дорослим клопоту. Останнє я завжди вважав перебільшенням.
Тепер він успішно керував Alden Developments, девелоперською компанією в складі нашої групи. Я не мав підстав сумніватися в його професійних здібностях, хоча іноді підозрював, що Себастьян волів би керувати значно більшою частиною сімейного бізнесу.