Теплий прийом

Тим часом у гостьовому крилі сектору B атмосфера була зовсім іншою. Простора, світла кімната з оздобленням із натурального дерева та м'яким освітленням зовсім не нагадувала ізолятор.
Гостьовий блок сектору B, виявився не просто комфортним — для екіпажу, чиєю реальністю останніми місяцями були іржаві перебірки, кислотні дощі та хижі пустки, він нагадував ілюзію, солодкий сон, від якого було страшно прокинутися. Повітря тут пахло не озоном, пилом чи збройовим мастилом, а свіжістю, хвоєю та чимось ледь вловимим, нагадуючи запах справжнього дому, якого більшість із них вже ніколи не матиме.

Енні вже встигла загорнутися у велетенський, надзвичайно пухнастий білий рушник після душу і зараз сиділа на підлозі. Вона з розширеними від непідробного захвату очима і з роззявленим ротом дивиться на голографічний акваріум у стіні, де плавали дивовижні риби, а такса вже встигла знайти найпухнастіший килимок і розвалилася на ньому з виглядом абсолютного задоволення.

Настоятель сидів у глибокому, анатомічному кріслі в кутку кімнати. Він зняв свою стару, пропалену іскрами рясу і тепер був одягнений у чистий, простий костюм із цупкої бавовни, люб'язно наданий місцевим медичним персоналом. Старець заплющив очі, його губи беззвучно ворушилися — він читав молитву, але цього разу в ній не було відчайдушних прохань про порятунок від неминучої смерті, лише глибока, щира подяка за відчуття безпеки, гарячу воду та м'яке ліжко.

Гаррі стояв біля величезного панорамного вікна, міцно схрестивши на грудях руки. Інженер уперше за довгий час зняв свою потерту форму і тактичні черевики. Він недовірливо, з примруженим поглядом дивився на ідеальний вечірній пейзаж за склом, ніби підсвідомо чекаючи, що з-за цих зелених, ідеально підстрижених пагорбів ось-ось вилетить рій бойових дронів чи накотиться смертоносна хвиля нанітів. Його вузлуваті пальці нервово постукували по склу.

Двері ванної кімнати відчинилися, випускаючи густу хмару теплої пари, і звідти вийшов Твін. Юнак виглядав зовсім інакше без звичного шару кіптяви та технічного бруду на обличчі. Його мокре волосся стирчало в різні боки, але в очах, незважаючи на смертельну втому, горів яскравий, живий вогник усвідомлення того, що вони справді вижили.

Двері розчинилися, і на порозі з'явився Хром, неквапливо заходячи в кімнату з виглядом дипломата, який щойно успішно завершив складні переговори.

— Хроме, — Твін з полегшенням видихнув, витираючи голову рушником, і підійшов ближче. — Я вже думав, що місцеві науковці розібрали тебе на гвинтики, щоб зрозуміти, на якому паливі працює твоє нахабство. Що сказала майор?

— Ну що, колеги, — заявив кіт, застрибуючи на спинку дивана. — Нас поки що не розібрали на запчастини і навіть обіцяли погодувати чимось нормальним, а не пастою з тюбиків.

Кіт почав ретельно й демонстративно вилизувати свою металеву лапу, повністю ігноруючи той факт, що титан не потребував миття. Це був швидше заспокійливий ритуал для нього самого. — Майор Корбут виявилася цілком притомною жінкою, враховуючи, що на її ідеально вилизаний газон щойно звалилася банда озброєних маргіналів із радіоактивного пекла, — саркастично відповів кіт. — Але вона налякана. Їхній світ століттями тримається на абсолютному контролі і повній відсутності сюрпризів. А ми — найбільший сюрприз, який випадав на їхню долю. Завтра вранці нас чекає серйозна розмова. Їм потрібен наш генератор. Точніше, їм потрібні залізобетонні гарантії, що ми не притягнемо сюди наших старих знайомих із попередніх вимірів.

Почувши ці слова, двері сусідньої спальні безшумно відчинилися. На порозі стояла Зоі.

Вона була вдягнена у вільний світлий одяг із м'якої тканини, що плавно спадав по її фігурі. Дівчина виглядала інакше — її шкіра більше не мала того мертвого, штучно-порцелянового відтінку, а на щоках грав справжній, пульсуючий рум'янець після гарячого душу. Вона повільно підійшла до Твіна, її рухи втратили ту ідеальну, лякаючу кінематичну точність бойового андроїда і стали трохи невпевненими, більш плавними — абсолютно людськими.

— Вони ретельно вивчали мої показники в медичному блоці, — тихо сказала Зоі. Її голос звучав тепло і трохи хрипко. — Місцеві біологи не могли зрозуміти, як моя органічна нервова система самостійно переписує і витісняє синтетичні імпланти. Вони дуже бояться того, чого не можуть пояснити науковими протоколами. Якщо рада Осередку вирішить, що наш квантовий генератор або ми самі становимо найменшу загрозу їхній гармонії... вони нас не відпустять. Вони спробують ізолювати нас у карантині. Назавжди.

Гаррі різко обернувся від вікна, тримаючи в руці склянку з прохолодною водою, яку він щойно набрав із настінного диспенсера, і недовірливо подивився на кота. — Погодувати? Обіцяли розібратися? — скептично перепитав він, роблячи ковток. — Хроме, ми приземлилися на базі секти пацифістів, які зупинили прогрес на півдорозі, тому що злякалися власної тіні. Ти певен, що вони не планують підсипати нам у вечерю якийсь місцевий екстракт заспокійливого чи не готують експериментальний ангар для розбору нашого квантового генератора? — його обличчя спохмурніло. — Генератор залишився в броньовику, — сухо констатував інженер, стискаючи кулаки. — А наш броньовик стоїть у їхньому закритому технічному боксі, під надійною озброєною охороною. Без нього ми нікуди не стрибнемо, навіть якщо дуже захочемо. Ми замкнені в красивій, але надзвичайно міцній клітці.

— Не будь таким занудою, солдате, — хмикнув Хром, ліниво помахуючи хвостом і влаштовуючись зручніше на спинці. — У них тут ідеальна екологія, чисте повітря і вода, від якої мої мікросхеми ледь не співають романси. До того ж, майор Корбут — жінка з прагматичним складом розуму. Вона чудово розуміє: якщо наш генератор вибухне від недосвідченого втручання їхніх вчених, то від цього їхнього зеленого раю залишиться лише гарна випалена воронка. Вони зацікавлені в нашому виживанні не менше, ніж ми в їхньому мовчанні.

У цей момент м'які розсувні двері знову безшумно відчинилися. У проході з'явився молодий хлопець у світлій форменій куртці без знаків розрізнення, тримаючи в руках кілька мірних термобоксів із їжею та свіжий рушник. — Перепрошую за вторгнення, — спокійно сказав він, окинувши поглядом усю компанію й затримавши трохи довше погляд на Зоі та таксі, що уві сні потягувала лапи. — Майор Корбут передала розпорядження. Це вечеря для екіпажу. Усі базові санітарні блоки на цьому поверсі повністю готові до ваших послуг. Якщо вам потрібна медична допомога чи специфічне обслуговування... — він злегка кивнув у бік Хрома, — у нас є майстерня в секторі технічного забезпечення.