Голос нового світу

Наперед із шеренги озброєних людей впевненим кроком вийшла кремезна постать у дещо іншій, більш охайній і технологічній формі з відзнаками командування на плечах. Вона зупинилася всього за кілька метрів від броневика, не опускаючи важкого плазмового карабіна, націленого просто в лобове скло.

— Ви звинувачуєтесь у несанкціонованому використанні міжпросторових проходів, — її голос звучав гучно й рівно, посилений вбудованими динаміками шолома. — Пропоную не чинити опору і вийти з транспортера. В іншому випадку вас буде розщеплено.

У кабіні повисла напружена тиша. Енні інстинктивно притиснула до себе таксу, яка тихо заскімлила, відчуваючи небезпеку, а Гаррі повільно поклав руку на держак імпульсної гвинтівки, кинувши запитальний погляд на Твіна. Хром припав до торпеди, готуючись у разі чого до стрибка, а Зоі напружено зсунула брови, намагаючись крізь скло розгледіти нашивки на формі людей, що їх оточили.

Твін тримав руки на штурвалі, відчуваючи, як гарячий піт стікає по скроні.

Екзокостюм Зоі, що лежав розібраним на підлозі десантного відсіку, вже не видавав жодних звуків, проте напруга всередині броневика досягла межі. Кожен м'яз екіпажу був натягнутий, як струна перед розривом.

Ніхто не встиг зупинити Твіна, коли він повільно й демонстративно потягнув за важіль і відчинив важкі броньовані двері транспортера. Яскраве сонячне світло різко вдарило в очі. У ту ж секунду з салону стрілою вискочила такса. Не звертаючи уваги на десятки стволів, націлених на них, собака з радісним гавкотом помчала просто до командира варти, виляючи хвостиком так енергійно, що здавалося, ніби він ось-ось відірветься.

Енні з переляку вискочила слідом за своєю улюбленицею, намагаючись її наздогнати: — Стій! Не можна туди! — розгублено крикнула дівчинка.

Слідом за ними, граціозно ступаючи на бетон і тримаючи хід у півоберті, вистрибнув Хром. Твін і Гаррі вибралися назовні наступними, тримаючи руки на видноті, але не випускаючи зброї з пальців. Останніми з кабіни з'явилися настоятель, який тихо шепотів молитву, і Зоі, чия бліда постать у простому комбінезоні випромінювала моторошнуватий, але привабливий спокій.

Такса тим часом добігла до командувача, підстрибнула й весело лизнула чоботяку вкриту пилом.

Сувора жінка в командній формі на секунду застигла. Вона повільно опустила плазмовий карабін, дивлячись спочатку на малесеньку собаку, а потім на перелякану дівчинку, що зупинилася в кількох кроках від неї. Напруга в повітрі різко впала.

— Опустити зброю, — чітко й голосно наказала командувач, переводячи погляд на інших бійців, а потім знову на екіпаж броневика. На її суворому обличчі промайнула ледь помітна тінь посмішки. — Навряд чи це загарбники. Загарбники зазвичай не приїздять із собаками-терапевтами й дітьми. Хто ви такі і як пройшли крізь закритий периметр?

Гаррі зробив крок уперед, стаючи трохи ближче до Енні, і підняв руки трохи вище, демонструючи мирні наміри, хоча пальці його все ще тримали ремінь автомата через плече.

— Насправді ми б і самі хотіли знати, як тут опинилися, — відповів інженер, дивлячись прямо у вічі командиру. — Останнє, що ми пам'ятаємо, — це заблокований бункер у зоні радіаційного шторму і старий квантовий генератор, який ми ледве встигли підключити до цього броневика. Ми шукали дорогу додому. Або хоча б місце, де можна дихати без протигаза.

Командувач уважно оглянула потужну машину за їхніми спинами, затримавши погляд на роз'ємах енергоядра, що все ще злегка потріскували залишковим розрядом, а потім знову подивилася на Зоі та Твіна. В її очах промайнуло розуміння і водночас глибока насторога.

— Квантовий перехід? — перепитала вона, трохи знизивши голос, але не втрачаючи командної твердості. — Сюди? На захищений периметр Осередку? Ви хоч розумієте, хлопці, що ваші координати збіглися з військовим коридором зв'язку високого рівня секретності? Якби наші системи захисту спрацювали на мікросекунду раніше, вас би розпилили на атоми ще на підльоті, і ніякий генератор не врятував би.

Вона кивнула двоом бійцям позаду себе. Ті обережно рушили вперед, але вже без колишньої готовності відкривати вогонь на ураження — скоріше для того, щоб оглянути транспорт і переконатися відсутність інших сюрпризів.

— Мене звати майор Корбут, — представилася жінка, перевівши погляд на Енні, яка якраз намагалася вгамувати занадто жваву таксу. — І ви, схоже, ввалилися просто у весільний палац посеред бойових дій. Говоріть швидше, хто ви такі за паспортом чи кодом, поки моє керівництво не вирішило перевірити вашу історію більш радикальними методами.

Твін зробив крок уперед, стаючи плечем до плеча з Гаррі, і витягнув із кишені старий металевий жетон із вибитими на ньому тусклими цифрами та застарілим гербом.

Майор Корбут уважно оглянула жетон, а потім пильно вдивилася в обличчя Твіна. Вона помітила і напругу Гаррі, і холодний, непорушний спокій Зоі, і навіть самовпевнену поставу Хрома на капоті.

Військова витримка підказувала їй, що перед ними аж ніяк не звичайні порушники — занадто незвична в них була апаратура й техніка, та й сама поява на закритому периметрі виглядала надто неординарно.

Корбут повільно опустила плазмовий карабін, хоча її бійці й не поспішали ховати зброю, тримаючи ситуацію під контролем.

— Гаразд, мандрівники, — мовила майор, знімаючи легкий захисний шолом і демонструючи відкрите, але насторожене обличчя. — Ви вибрали вкрай специфічну точку для появи. Наші землі мирні й відкриті для тих, хто шанує природу й закони Осередку, але на несанкціоновані польоти над заповідним сектором ми реагуємо жорстко.

Хром задоволено вигнув спину й ліниво хвицанув хвостом, вдихаючи свіже, насичене киснем і ароматами зелені повітря. — Ого, яка чистота! Сподіваюся, місцеві еко-активісти не влаштують нам допит із пристрастю за вихлопи нашого двигуна, бо інакше цей перехід був марною тратою мого часу.

Майор кинула на кота скептичний погляд, потім перевела погляд на Зоі і нарешті важко зітхнула, віддаючи наказ своїм бійцям.