Бенкет мандрівників і холодний розрахунок

Різкий звук бляшанки, що розкривалася під лезом старого ножа, пролунав у глухій тиші ангара, наче постріл, але запах, який вирвався назовні, миттєво змінив усе. Густий, насичений аромат консервованої яловичини зі спеціями та сублімованого галетного хліба, що роками чекав свого часу в герметичних вакуумних пакуваннях, започаткував у похмурому сховищі атмосферу справжнього, майже забутого свята. Команда не стала шукати столів чи стільців — вони розташувалися просто на холодних сталевих плитках біля покритих радіоактивним пилом гусениць бітрака, розклавши знайдені настоятелем скарби на розстеленому шматку брезенту.

Енні першою нетерпляче розірвала свою порцію тушкованого м'яса. Її дитяче обличчя, перемазане сажею та мастилом, уперше за довгі дні розтягнулося в широкій, безтурботній усмішці. Вона одразу ж поділилася найбільшим шматочком із таксою, яка, радісно повискуючи, задоволено заляпала язиком, проковтнувши частування майже не жуючи. Гаррі жадібно ковтав гарячий чай із термоса, насолоджуючись тим, як тепло розливається по тілу, витісняючи льодяний холод пустки. Час від часу він кидав напружені погляди на розкриті зелені ящики з боєприпасами та медаптечками — військовий інстинкт, вигострений роками виживання, підказував йому, що ця ідилія тимчасова і скоро весь цей арсенал знадобиться їм для чергового ривка у невідомість.

Зоі сиділа дещо осторонь, підтягнувши коліна до грудей у своєму цупкому, дещо завеликому комбінезоні техперсоналу. Вона зацікавлено, з легким нахилом голови, спостерігала за тим, як люди їдять. Поняття смаку, насолоди від їжі та банального фізичного голоду для її біологічної складової ще залишалися чимось абсолютно новим і незвіданим. Її шлунок лише вчився реагувати на звичайні подразники після багатьох років внутрішньовенного живлення синтетичними розчинами. Проте тепле відчуття спільності, це невидиме коло довіри, що утворилося між ними навколо розкладеної їжі, зігрівало її зсередини набагато краще та надійніше за будь-який вбудований кібернетичний терморегулятор.

Твін сидів неподалік, схрестивши ноги. Перед ним у повітрі висіла блідо-блакитна голографічна проєкція карти, яку він зумів витягнути з пошкодженої пам'яті головної консолі бункера. Мерехтливі лінії показували рівні радіації, завалені тунелі та залишки інфраструктури. Юнак з усіх сил намагався зосередитися на складних схемах живлення, проте його погляд раз у раз зрадницьки ковзав убік, туди, де сиділа Зоі. Кожен швидкоплинний погляд на її блідий профіль, на сріблясте волосся, що ловило відблиски аварійних ламп, змушував його серце збиватися з ритму і битися швидше, перекачуючи адреналін, який не мав нічого спільного з небезпекою.

Хром, тим часом, користуючись загальною розслабленістю, безцеремонно витяг пазурами з відкритої пачки найкращий шматочок м'яса, проковтнув його і задоволено замуркотів, вібруючи всім своїм металевим корпусом. Його єдине червоне око скоса і з відвертою іронією спостерігало за розгубленим юнаком, чиї почуття були написані на обличчі великими літерами.

— Їжа — це, звісно, прекрасно, святий отче. Твій Бог явно знається на правильній консервації, — прожовуючи, хрипко мовив кіт і перевів свій кібернетичний погляд на Твіна й Гаррі, миттєво змінюючи тон на діловий. — Але мертві консерви нас звідси не евакуюють. Що там із планом заряду, хакере? Наша батарея на абсолютному нулі, а зовні радіаційний фон такий щільний, що навіть моє титанове вухо починає фонити й ловити перешкоди. Якщо ми застрягнемо тут надовго, то просто зваримося у власному соку, щойно герметизація воріт дасть збій.

Твін здригнувся, ніби прокидаючись, неохоче відвів погляд від карти і важко зітхнув, протираючи втомлені очі.

— Архівні дані, які я щойно розшифрував, кажуть, що в цьому комплексі глибоко під землею є резервний генератор підвищеної потужності. Це стара військова розробка. Він повністю автономний і фізично не пов'язаний із зовнішньою мережею Купола 960, тому системи андроїдів нас тут і не засікли — ми для них сліпа пляма, — Твін збільшив масштаб голограми, вказуючи на пульсуючу жовту крапку в нижньому секторі бази. — Якщо ми підключимося до нього напряму через магістральні роз'єми цього ангара, минаючи запобіжники, то зможемо передати на наш квантовий генератор повний заряд. За моїми підрахунками, це займе близько двох годин.

— А потім? — спокійно і дуже тихо запитав Гаррі. Він відклав термос, дістав із кишені промаслену ганчірку і почав ретельно витирати руки, готуючись до роботи. Його очі дивилися на хлопця з прискіпливою серйозністю.

— А потім — стрибок, — твердо відповів Твін. Він підняв голову і кинув короткий, але сповнений рішучості погляд на Зоі, немов шукаючи в ній підтвердження. — Додому. У наш світ. Або принаймні туди, де нас не дістануть старі збожеволілі комп'ютери та їхні армії з композиту.

Гаррі повільно підвівся, його суглоби хруснули після довгого сидіння на бетоні. Він кинув оцінювальний погляд на Хрома, потім на Твіна, і повільним кроком рушив до шеренги законсервованих машин.

— Ці військові броньовики... вони працюють зовсім не на паливі у звичайному розумінні, до якого ми звикли, — почав інженер. Він підійшов до найближчого монстра на гусеницях, із зусиллям відкинув важкі фіксатори і підняв масивний броньований капот. Замість звичного двигуна внутрішнього згоряння чи навіть гібридної системи, під ним ховалося складне сплетіння магнітних котушок, товстих кабелів із потрійною ізоляцією та свинцевих кожухів. Гаррі примружився, нахиляючись над цим технологічним дивом. — В кожному з них...

— В кожному з них стоїть малогабаритний атомний двигун із замкнутим циклом і високоємнісне енергетичне ядро, — раптом перебила його Зоі. Вона плавно підвелася на ноги і впевнено виступила вперед, ставши поруч з інженером. Її голос лунав чітко і професійно. — Того ж типу, що і в мене в броні. Тільки дещо більш потужне. Вони розраховані на десятиліття автономної роботи без дозаправлення, здатні витримувати прямі влучання плазми і живити не лише ходову частину, а й важке бортове озброєння.