Тиша за зачиненими стулками

Важкі сталеві стулки зі скреготом зійшлися посередині, відрізаючи притулок від небезпек зовнішнього світу. На датчиках бітрака стрілки стрімко просунулися до відмітки «норма» — повітря всередині ангара виявилося придатним для дихання, а рівень радіації впав майже до нуля.

Усі мовчки вийшли з машини, обережно озираючись у напівтемряві величезного приміщення.

Твін швидко озирнувся, помітив у дальньому кутку старовинну, але цілком вцілілу консоль керування і стрімко помчав до неї, сподіваючись знайти карти або схеми живлення. Гаррі, одразу перемкнувшись на професійну хвилю, зацікавлено попрямував до шеренги військових броньовиків, проводячи рукою по їхній товстій броні та перевіряючи стан ходової частини. Настоятель тим часом безмовно відчинив важкі протипожежні двері в глибині ангара і зник у темному коридорі, що вів кудись углиб комплексу.

Зоі зупинилася посеред приміщення, відчуваючи, як важкі пластини та сервоприводи екзокостюма обмежують її рухи. Знайшовши аварійні замки на плечах і поясі, вона натиснула на них і скинула з себе громіздку броню. З металевим дзенькотом та осіла на бетонну підлогу, а дівчина постала абсолютно оголеною.

Вона виглядала так, ніби її щойно виліпили з мармуру й живої плоті водночас. Її коротке, майже невагоме волосся сріблястого відтінку ледь торкалося плечей, а шкіра зберігала блідий, порцеляновий відблиск років, проведених у стерильному середовищі інкубатора. Жодних засмаг чи шрамів від минулого життя — лише витончені лінії тіла, у яких поєднувалися тендітність і прихована міць. На скроні вже майже згаслими синіми цятками темнів роз'єм деактивованого імпланта, що тепер нагадував радше футуристичне татуювання, ніж елемент контролю.

Твін на секунду завмер, відірвавшись від своєї консолі. Боковим зором він ловив кожен її рух: те, як вона вперше невпевнено ступила босою стопою по холодному бетону, як здивовано торкнулася власних плечей, відчуваючи прохолодне повітря, і як у її очах розпалювався вогник справжнього людського життя. У грудях юнака раптом щось солодко й болісно стиснулося. Відчувши, як обличчя заливає гаряча фарба, він різко відвернувся і з подвійною старанністю вдарив по клавішах термінала, намагаючись сховати збентеження. Але перед очима все ще стояла ця картина — він зрозумів, що пропав ще тоді, коли вона вперше безпорадно кліпнула віями.

Гаррі присів біля гусениці одного з броньовиків, зосереджено вивчаючи стан підвіски й намагаючись тактовно не дивитися на те, що відбувалося за кілька кроків від нього.

Хром спокійно сидів на бетонній підлозі. Його титанове вухо повільно повернулося, а червоне око з відвертим кібернетичним цинізмом оцінювально оглянуло дівчину.

— Рекомендую одягнутися в щось із того гардероба технічного персоналу в кутку, Зоі, — сухо зауважив кіт, порушуючи незручну тишу. — Терморегуляція в цьому ангарі розрахована на людей у форменому одязі, а не на біологічні експерименти з пробірки.

Дівчина здивовано подивилася на власні руки, потім на сталеві шафки біля стіни, намагаючись збагнути це нове відчуття на голій шкірі, якого не знала за всю свою штучну історію.

Зоі саме намагалася розібратися з цупкою тканиною робочого комбінезона, коли до неї з веселим гавкотом підбігла такса. Слідом за собакою вигулькнула Енні. Побачивши розгубленість дівчини перед хитромудрими блискавками та ременями, мала усміхнулася, підскочила ближче і заповзято взялася допомагати. За кілька хвилин комбінезон сидів як влитий, хоч і був трохи завеликим у плечах.

За пів години вся команда знову зібралася біля бітрака. Настоятель повернувся з глибин ангара зі стомленим, але задоволеним обличчям, Гаррі докладно розповів про стан знайдених броньовиків і зброї, а Твін намагався дивитися куди завгодно, тільки не на Зоі, хоча кожен її рух відзивався у його грудях дивним, тривожним теплом.

— На цих броньовиках достатньо зброї, броні й місця, — почав Гаррі, переводячи погляд на стіну за технікою. — А там під стіною стоять ящики з боєприпасами та медаптечками.

— Я переглянув карти місцевості й дані архівів, — промовив юнак, не відриваючись від даних консолі. — Усюди небезпечна радіація. Якщо ми вирішимо стрибнути, то це можна зробити тільки тут.

— Але без заряду до квантового генератора зробити це неможливо, — буркнув кіт. — А ви що знайшли, пасторе-котофобе?

Настоятель випрямився і склав руки, ніби для молитви.

— Господь не покине вірян. Він вказав мені шлях до спасіння. І я знайшов Його дари. Там, за дверима, полиці з їжею.

У Хрома аж слина потекла, а гуркіт із живота Гаррі розлився луною по всьому приміщенню, викликавши в Енні тихий смішок.