Сліди на попелі

Твін і Гаррі відступали короткими перебіжками, безперервно поливаючи енергетичним вогнем із нових гвинтівок тіні, що насувалися з темних тунелів. Імпульсні заряди розривали броню переслідувачів на шматки, але андроїди з чорного композиту перли суцільною лавиною, не зважаючи на втрати.

Зоі, відчуваючи дивну суміш страху й адреналіну в оновленій свідомості, допомогла Гаррі прикрити відступ, спрямувавши свій плазмовий карабін у найщільніше скупчення ворогів. Потужний синій спалах буквально змів авангард переслідувачів, випаливши шматок бетонної стіни.

— Усі всередину! Зараз завалом накриє! — пронизливо закричав Хром, застрибуючи крізь відкритий люк у кабіну бітрака.

Енні вже закинула таксу на задні сидіння і втиснулася слідом, а настоятель щодуху затягнув за собою Гаррі й Зоі, які заскочили в останню секунду. Твін застрибнув за ними останнім, одним рухом зачинивши важку броньовану стулку шлюзу та заблокувавши масивний важіль.

— Тримайтеся! — ревнув юнак, падаючи на водійське сидіння і втискаючи педаль газу в підлогу.

Бітрак з диким виском гусениць зривається з місця, розвертаючись на сто вісімдесят градусів. Важка машина протаранитла залишки колекторних воріт, розбиваючи металеві заслінки на друзки, і вилетіла з проклятого Купола 960 назад у випалену, попелясту пустку.

Позаду, в глибині розбитого тунелю, пролунав глухий вибух — аварійні системи комплексу остаточно заблокували входи, ховаючи за мертвим бетоном рештки андроїдів і те таємниче зло, що намагалося їх знищити.
Бітрак мчав крізь хмари радіаційного попелу, віддаляючись від пастки, а в кабіні лунало лише важке дихання тих, хто знову обдурив смерть.

 

— Потрібно визначити вектор і ціль руху, — промовила Зоі, звертаючись до юнака з нотками легкого здивування в голосі, намагаючись осмислити нові для неї поняття свободи вибору та планування.

— Що ти мелеш? — кинув Твін, не відриваючись від штурвалу й напружено вдивляючись у сіру пелену за лобовим склом.

— Вона питає, куди ми їдемо, — пробурмотів кіт, ліниво крутячи титановим вухом і спостерігаючи за датчиками палива на панелі приладів.

— Я тут помітив свіжі сліди, от по них ми і їдемо, — різко відповів юнак, перемикаючи передачу на понижену, щоб важка машина м'якше долала скляні дюни. — Кудись вони приведуть. Нам потрібно заправитись і подумати, як зарядити наш квантовий генератор.

Гаррі обережно перевірив стан батарей імпульсних гвинтівок і кивнув на монітор бортового комп'ютера, де крива витрати енергії стрімко повзла вниз. Енні мовчки гладила перелякану таксу, намагаючись заглушити страх перед невідомістю, що знову оточувала їх з усіх боків. Зоі розгублено подивилася на свої пальці, намагаючись укласти у своїй оновленій свідомості нові координати часу і простору.

Раптом за сольовою скелею вони побачили велетенський отвір відчинених воріт якогось древнього чи то бункера, чи то ангара, що чорнів у товщі мертвої породи.

Проїхавши всередину, утікачі опинилися у величезному напівтемному приміщенні, освітленому лише аварійними червоними вогниками стельових ламп. У центрі ангара у ряд стояло пів дюжини військових броньовиків дивної, але міцної конструкції з посиленої сталі та з широкими гусеницями. На перший погляд, машини виглядали цілком справними — ніби їх законсервували тут перед самим початком катаклізму.

Хром миттєво вискочив із кабіни бітрака й задріботів лапами до масивної настінної панелі керування воротами. Зоі мовчки пішла слідом за ним, її екзокостюм м'яко гудів у тиші ангара.

— Зачини ворота, — сказав кіт, не озираючись і вказуючи лапою на миготливі клавіші. — Це все ж таки твій світ. І техніка має бути тобі знайома.