Загублене ядро

Гусениці бітрака глухо рушили на металеву решітку підлоги, і стрілки дозиметрів у кабіні раптом різко пішли вниз, застигнувши на безпечних зелених позначках. Радіаційний фон за воротами зник так само раптово, як і почався, відрізаний потужним енергетичним щитом підземного комплексу.

Твін зупинив машину і заглушив двигун. У тиші, що настала, за лобовим склом чітко вималювалися похмурі наслідки недавнього бою. Прямо за колекторними воротами димілися дві пошкоджені автоматичні турелі з вирваними схемами та сплавленими стволами, а навколо них на розбитому бетоні валялися уламки андроїдів з чорного матового композиту — їхні кінцівки та розколоті черепи з темними світлодіодами валялися розкиданими по всій площі.

— Тут була бійня, — тихо констатував Гаррі, розстібаючи ремені безпеки й дістаючи ліхтар.

Енні обережно визирнула з-за сидіння, а такса тихо заскімлила, відчуваючи холодний, мертвий запах мастила та озону. Настоятель першим відчинив важкі двері кабіни і ступив на холодну підлогу, тримаючи в руці залізний хрест.

Вони обережно пройшли крізь напівзруйнований шлюз углиб величезної підземної зали. Те, що відкрилося перед їхніми очима, змусило всіх завмерти.

Від підлоги до високої стелі, сягаючи у нескінченну темряву верхніх ярусів, рядами стояли тисячі відкритих кріокапсул. Скло багатьох із них було розбите зсередини, а з отворів звисали обірвані проводи та трубки системи життєзабезпечення. Над головною центральною консоллю управління, що ледь мерехтіла аварійними зеленими вогниками, чітко й моторошно висів трафаретний напис: «Купол 960. Відділ інкубації»

Хром зістрибнув із капота бітрака, його титанове вухо різко повернулося навколо осі, уловлюючи ледь чутні звуки в глибині велетенського бункера.

— Система активна, і її резерви живлення безмежні, там в глибині неушкоджене енергетичне ядро, — прохрипів кіт, підходячи до головної консолі. — І судячи зі стану цих капсул, інкубатор випустив у цей світ дещо набагато небезпечніше за радіацію. Хтось або щось прокинулося тут не так давно.

— То кого ми чекаємо? Ходімо до ядра, — вигукнув юнак, тримаючись за нещодавно загоєне плече й напружено вдивляючись у темні провалля між рядами кріокапсул. — Потрібно забиратися з цього, Богом забутого, місця. Поки те, що сиділо в цих капсулах, не знайшло нас.

Хром перевів своє червоне світлодіодне око на залишки розтрощених андроїдів з чорного композиту, що димілися біля входів, а потім на сплавлені стволи турелей.

— Бачу, що воно не сильно любить роботів, а я частково теж механічний, — сказав кіт, і його мовний модуль видав нотки холодного цинізму. — Тому повністю підтримую пропозицію Твіна скоріше вшитися звідси.

Гаррі тривожно перевірив заряд на своєму енергетичному щиті й кивнув дочці, яка знову міцно притиснула до себе таксу. Настоятель мовчки підняв залізний хрест, готуючись до маршу вглиб моторошного комплексу.

Усі обережно рушили за Хромом, чиї сенсори вказували шлях крізь темні лабіринти інкубатора до рятівного енергетичного ядра, де на них чекав або порятунок, або остання битва.