Мертві вітри

Бітрак повільно просувався крізь випалену пустку, залишаючи за собою глибокі чорні борозни в застиглому солоному піску. За лобовим склом розстилався пейзаж планети, яка пережила апокаліпсис такої сили, що самі гори здавалися розплавленими шоколадними хвилями, застиглими на вістрі ядерного вибуху.

У салоні панувала важка, гнітюча тиша. Навіть мотор бітрака працював із натужним глухим гуркотом, наче саме повітря тут було занадто густим і отруєним для звичайного згоряння палива.

— Показники гамма-випромінювання на максимальних межах шкали, — констатував Хром, чиє титанове вухо не переставало видавати коротке, тривожне потріскування. — Корпус машини витримує завдяки свинцевому шару та нанітам, але ще кілька годин такого маршу — і батареї почнуть деградувати від іонізації.

Твін міцніше стиснув штурвал бітрака, дивлячись на розмите, брудно-червоне сонце, що безсило висіло в затягнутому свинцевими хмарами небі.

— Ми не можемо залишатися тут надовго, — сказав юнак, переводячи погляд на панель квантового генератора. Прилад живився від залишкової енергії, але індикатор стабільності воронки блимав тривожним жовтим світлом. — Генератор перегрівається. Простір навколо настільки пошкоджений радіацією, що будь-яка спроба відкрити новий розрив може закинути нас у ще гірше місце.

Гаррі обережно перевірив показники на своєму планшеті й підняв втомлений погляд на доньку, яка намагалася заспокоїти тремтячу таксу.

— Твін має рацію, — тихо промовив інженер. — Нам потрібна хоч якась стабільна точка опори, щоб відкалібрувати квантові параметри. Якщо спробувати стрибнути наосліп знову, генератор просто вибухне в нас під руками.

Раптом Хром різко повернув свою оптичну камеру в бік обрію, де крізь пелену радіаційного туману проступали химерні контури якихось велетенських споруд. Вони не були схожі на руїни звичних міст — радше на масивні циклопічні куполи та антени, що стирчали з випаленої землі, немов скелети доісторичних чудовиськ.

— Фіксую низькочастотний електромагнітний резонанс, — повідомив кіт, його голос лунав чітко й незворушно. — Джерело сигналів — за три кілометри на північний захід. Схоже, під цими скляними дюнами досі працює якийсь автоматизований комплекс або військовий бункер.

Твін зробив глибокий вдих, перевів коробку передач на підвищену потужність і крутнув штурвал у бік невідомих руїн.

— Тримайтеся міцніше, — кинув він супутникам. — Перевіримо, що там ховається.

Гусениці бітрака вискнули на застиглому, випаленому радіацією піску, виписуючи плавний дуговий маневр. Машина важко зупинилася за кілька сотень метрів від велетенської циклопічної споруди, що виростала з попелястої пустки, наче закинутий бойовий бастіон іншого виміру.

Хром миттєво підняв титанове вухо, налаштовуючи оптичні сканери на максимальне збільшення. Червоне світлодіодне око кота засковзало по розплавлених металевих балках і попелу біля підніжжя комплексу.

— Увага, — хрипко передав мовний модуль кота, і в його синтезованому голосі пролунала нотка несподіваного інтересу. — Сканери фіксують свіжі механічні сліди на скляному піску. Вони ведуть прямо до зруйнованих колекторних воріт.

Твін примружився, вдивляючись у напівзруйновану бетонну арку внизу величезної стіни. Над темним проваллям закинутого тунелю виднівся вицвілий, але досі чіткий трафаретний напис, нанесений грубою білою фарбою: «960».

— Хтось або щось пересувалося тут зовсім нещодавно, — напружено промовив Гаррі, перевіряючи заряд свого портативного генератора щита. — У такому світі жити просто неможливо, але сліди занадто чіткі для звичайної ерозії попелу.

Енні знову міцніше пригорнула до себе таксу, яка тихо пирхнула й вперлася носом у рукав дівчинки, відчуваючи важкий, мертвий запах радіації ззовні. Настоятель мовчки взявся за рукоятку залізного хреста, готуючись до будь-якого повороту подій.

— Перевіримо, — рішуче сказав Твін, переводячи двигун на холості оберти. — Якщо під цими куполами є старі бункери, можливо, там збереглися не лише автоматичні системи, а й хтось, хто знає, як вижити в цій пастці, або ж звідси можна викачати енергію для нашого квантового генератора.

Бітрак плавним рухом зсунувся з місця і, гуркочучи гусеницями по битому склу, попрямував прямо до темного провалля колекторних воріт із міткою «960».