Оновлення системи

Двері верхньої лабораторії з шипінням розсунулися, і Настоятель, підтримуючи за руку блідого Твіна з простреленим плечем, зайшов усередину.

— Що це? — зіскочила зі стільця Енні, різко випустивши з рук рухливу таксу, яка з виском гепнулася лапами на підлогу.

Кіт навіть не повернув голову від яскравих моніторів, де нескінченними каскадами бігли рядки переписаного коду нанітів. Його титанове вухо лише легенько клацнуло, налаштовуючись на нові частоти.

— Твіна поранено, — відповів спокійно кіт, не відвертаючись від екранів. — Там внизу є ще один свіжий труп, тож у нанітів вдосталь біоматеріалу, щоб його підлатати. І не чипай собаку, котофобко, нехай наніти використають і її як матеріал.

Дівчинка миттєво злякано нахилилася, міцно схопила таксу на руки й притисла до грудей, перелякано й із глибокою недовірою глянувши на кібернетичного кота.

Гаррі тривожно відірвався від клавіатури, кинувшись до дочки й пораненого Твіна, тоді як Настоятель лише втомлено перехрестився, намагаючись відігнати жахливі образи з нижніх рівнів. Тим часом тонкими швами куртки юнака вже почав просочуватися знайомий сріблястий пил — наніти відчули поранення господаря і готувалися залатати плоть за допомогою першого ж доступного ресурсу.

Сріблястий пил, що виточився з рукава куртки, не чекав наказу. Рій мікроскопічних машин безшумно звівся над пробитим плечем Твіна, утворюючи блискучу ковзаючу павутину. За кілька секунд рана затяглася щільною біопластиковою кіркою, заповнюючи втрату тканини за рахунок атомів із найближчих металевих поверхонь і білкових слідів у повітрі. Робота пристроїв нагадувала тихе, моторошне потріскування літнього дощу по залізному даху.

Гаррі тримав долоню над клавіатурою квантового генератора, чекаючи остаточного підтвердження від комбінованого алгоритму.

— Компіляція завершена на дев'яносто дев'ять відсотків, — виводячи дані на центральний дисплей, промовив інженер. Його голос звучав втомлено, але твердо. — Якщо я натисну введення, наніти почнуть ланцюгове самовідтворення в атмосфері. Вони випустять мільярди розщеплювачів назовні.

Хром зістрибнув із високого металевого стільця, його сервоприводи тихо й плавно збризнули мастилом суглоби, а червоне око зафіксувало показники зовнішніх датчиків кисню та тиску.

— Час на роздуми вичерпано, — кинув кіт, налаштовуючи високочастотне титанове вухо на ловлення хвиль з поверхні. — Датчики фіксують зміну атмосферного тиску у верхніх шарах. Схоже, наш квантовий слід починає привертати увагу того потойбічного шторму, з якого ми випали. Якщо ми не запустимо очищення зараз, воронка затягне нас назад, але вже без бітрака.

Енні знову міцніше притисла до себе таксу, яка заспокоїлася і лише тремтіла теплим боком проти її куртки. Настоятель мовчки підняв із підлоги свій важкий залізний хрест і притиснув його до грудей, дивлячись на юнака. Вибір було зроблено — повернення назад не існувало.

Твін затиснув ще не до кінця загоєне плече, відчув прохолодний метал біозахисту і кивнув Гаррі.

— Натискай.

Палець інженера вдарив по клавіші «Enter». У ту ж мить квантовий генератор видав оглушливий, низький стогін, що заклав вуха, а по всьому периметру інституту замерехтіли сині спалахи. За вікнами наукового центру мільярди сріблястих іскор вирвалися назовні, змішуючись із нічним попелом і сірими хвилями мільйонів щурів на вулицях, щоб почати велику роботу з порятунку мертвого світу.