Сірі хвилі бруківки

Бітрак плавним, але важким ходом котився спустілими проспектами мертвого міста. Гусениці глухо гарчали по розтрісканому асфальту, засіяному опалим листям і попелом. У повітрі панувала задушлива, стерильна тиша, яку порушувало лише потріскування старих фільтрів у кабіні та ледь чутне дзижчання роїв нанітів, що тримали невидимий купол захисту навколо машини.

Дівчинка в салоні міцно притискала до себе таксу, яка затремтіла й заскімлила, впершись носом у скло. Настоятель мовчки перебирав чотки, дивлячись у темні вікна закинутих крамниць, а батько малої тримався за поручень, напружено вдивляючись уперед.

— Хром, сканери щось бачать? — тихо запитав Твін, міцніше перехоплюючи штурвал.

Металеве вухо кота різко повернулося на сто вісімдесят градусів, сервоприводи сухо тріснули, а червоне світлодіодне око спалахнуло коротким попереджувальним імпульсом.

— Рух попереду, — хрипко промовив мовний модуль Хрома. Його голос звучав насторожено, перериваючись звичним тріском. — Величезна маса. Це не вірус і не подих нанітів. Це... біологія. Багато біології.

За рогом центрального кварталу дорогу перетинала сіра стіна, що, здавалося, жила власним життям. Вулиці мегаполіса кишіли пуцюками — десятки тисяч щурів заповнювали кожен сантиметр бруківки, створюючи тривожний, суцільний шумуючий килим. Вони не тікали від гуркоту бітрака і не нападали; вони масово рухалися в одному напрямку, рятуючись від невидимого патогену або шукаючи порятунку в глибших тунелях метро.

— Їх мільйони, — прошепотів інженер, бліднучи від цього видовища. — Вони всюди...

— Вони єдині, хто зумів вижити попри цей вірус, — зауважив Хром, спокійно переводячи оптичний сенсор на живе море гризунів, що розступалося перед гусеницями машини. — У них немає нашої гордині, і вони не дихають тим самим повітрям так уразливо. Розумні істоти, хоч і без дипломів академій.

Твін зменшив швидкість до мінімуму, обережно маневруючи між сірими хвилями, які обтікали бітрак з усіх боків. Наніти утворювали навколо машини захисне поле, і жоден із щурів не наважувався підійти надто близько.

— Головне — не зупинятися, — мовив Твін, дивлячись на далеку зелену цятку на навігаторі, що позначала спасительний науковий центр. — Попереду ще довга дорога, а ці пасажири, схоже, показують нам найбезпечніший шлях крізь мертве місто.