Переписати хаос

Твін важко ковтнув, кинув останній погляд на темний коридор, що вів до зачиненого бункера з людьми, і міцніше перехопив руків’я розрядника. — Тоді спершу до енергоблока. Запускаємо колайдер, а потім — через повний карантинний шлюз, — рішуче сказав він. — Рухаймося, поки срібна хвиля не закрила нам вихід.

— Нам потрібно спочатку перепрограмувати нанітів, — спокійно промовив Хром.

Твін різко зупинився. Холодний піт вже проступив на лобі. Слова кота змусили його поглянути на ситуацію зовсім інакше. — Перепрограмувати? — його голос ледь лунав у густому повітрі коридору. — Ти хочеш залізти в їхній первинний код? Хроме, це все одно що переконати цунамі змінити напрямок.

Кіт розвернувся, його світлодіодне око випромінювало холодний синій блиск, а титанове вухо ловило гул, що наближався згори. — Не переконати, Твін. Переписати, — прохрипів він. — Ми бачили в архівах: катастрофа почалася через збій в одному-єдиному блоці інструкцій. Стерилізація врятує лише нас двох. Але якщо ми відкриємо портал із незупиненим роєм за спиною, енергетичний вир затягне туди мільйони нанітів. Вони почнуть усе спочатку — вже у нашому світі. Іншого вибору немає.

Юнак збагнув усю катастрофічність недооціненої загрози. Його пальці міцніше стиснули корпус дешифратора. — Ти маєш рацію... — прошепотів він, розвертаючись до дверей Центрального відділу програмування. — Якщо ми не зупинимо їх тут, наше повернення стане похороном усього світу.

— Тобі потрібен помічник, а в мене немає рук, — спокійно додав Хром. — Візьми когось із «котовбивців» собі у поміч, а мені дай поїсти. Поки ви рятуватимете їхній світ, я обдумаю алгоритм квантового стрибка.

Твін розставив ноги, опустив дешифратор і здивовано глянув на кота. — Серйозно? Хром, ти ж казав, що довіряти котоненависникам не можна!

Кіт повільно сів на витерту плитку, обгорнув задні лапи пухнастим хвостом і байдуже моргнув своїм єдиним біологічним оком, поки кібернетичне світлодіодне око сканувало темний коридор у бік бункера. — Я й зараз це кажу, — спокійно, навіть трохи вальяжно прохрипів він. — Але в мене немає пальців, щоб вводити тисячі рядків коду. Ти не встигнеш одночасно тримати оборону, переписувати протокол і стежити за генератором. Тобі потрібні руки, Твін. А в бункері заперті саме ті програмісти, які цей кошмар і створили. Вони накосячили — хай тепер і виправляють.

Хром кивнув на рюкзак юнака, звідки стирчала бляшанка. — Витягай консерви. Свинина у власному соку, якщо я правильно розібрав штамп.

Твін тяжко зітхнув, але визнав логіку кота. Впевненим рухом він дістав бляшанку, відкрив її саморобним ножем і поставив перед Хромом. — Тільки не з’їж усе за раз, — буркнув він, розвертаючись до масивних гермодверей бункера. — Рушаю за нашими новими «помічниками». Спробуй не прогавити потік нанітів, поки розважаєшся з консервами.

— Рухайся вже, рятівнику, — вимуркотів кіт, занурюючи мордочку в м’ясо. — І не забудь пояснити їм, хто тут головний.

Твін підійшов до запечатаного входу в житловий сектор, приєднав дешифратор до контролера бункера й почав обходити систему захисту, готуючись зустріти тих, хто занапастив цей вимір.