Ціна органіки

Бітрак із глухим ревом вкотився на територію заправної станції при в’їзді до міста. Острівці паливних колонок стирчали з-під тріснутого асфальту, мов забуті надгробки, а скляні двері мінімаркету застигли напіввідчиненими.

Твін заглушив двигун. Навколо панувала гнітюча тиша, яку порушував лише легкий шелест вітру в порожніх колонах.

На стоянці застигли кілька легкових автомобілів. За кермом і на пасажирських місцях сиділи гладко відполіровані людські скелети. Поруч із однією машиною лежав скелет собаки — білий, чистий, мов вимитий сонцем.

— Їдять плоть. Кістки лишають, — зауважив Хром, примруживши жовте око й повертаючи титанове вухо до пасажирського сидіння найближчої автівки.

— Дивно... — промовив Твін, вдивляючись у череп собаки. — Наніти зжерли все живе за лічені хвилини, але метал і будівлі лишилися недоторканими. Гаразд. Ти пошукай щось їстівне, а я заправлю бітрак.

Хром спритно вискочив із кабіни. Його титанова лапа цокала по асфальту, а мовний модуль стих, залишивши лише низьке електронне муркотіння. Кіт безшумно прослизнув крізь тріснуті двері маркету.

Твін відстебнув важкий заправний пістолет від старого резервуара й вставив його в горловину бака. Насос глухо забурчав, підкачуючи паливо.

Раптом із глибини магазинчика пролунав металевий тріск.

— Твін! Консерви! — прохрипів Хром. — Сухі, їстівні. Але тут ще стійка з картами.

Юнак затягнув фіксатор на пістолеті й швидко рушив до дверей, тримаючи руку біля саморобного розрядника. Якщо тут збереглися карти й архіви, це був шанс зрозуміти, яка катастрофа розірвала цей вимір і де шукати вихід.

Усередині панував сухий, гарячий застій повітря, змішаний із запахом пилу та розігрітого пластику. На полицях подекуди лишилися герметично запечатані бляшанки й сухі пайки — наніти не чіпали синтетику.

Хром чекав біля металевої стійки, його кібернетичне око різко фокусувалося на паперових носіях.

— Старі карти, — прохрипів він. — Паперові. Вціліли, бо наніти знищували лише органіку.

Твін швидко склав кілька бляшанок у наплічник і розгорнув потерті аркуші. На картах була детальна схема міста до катастрофи: транспортні розв’язки, комунікації й військовий науковий комплекс у центрі, позначений червоним грифом секретності.

— Центральний інститут нанотехнологій, — прошепотів він. — Якщо хтось знає, чому світ розірвався й наніти почали жерти все живе — то тільки там. І саме туди вони стягуються. Збіг? Не думаю.

Кіт насторожено звівся, його вухо зафіксувало легкий гул іззовні.

— Час іти, Твін. Срібна хвиля прискорюється. Вони відчули тепло нашого двигуна.

Юнак схопив карти, затягнув ремені наплічника й кивнув. Вони вискочили з маркету й застрибнули в кабіну. Дизель у баку плескотів надійною вагою. Твін різко викрутив кермо, спрямовуючи важку машину вузькою вулицею до серця мертвого міста, де чекали відповіді.