Спадщина мертвих богів

Світ навколо вибухнув сліпучою тишею.

Твін різко загальмував, і бітрак завмер, занурившись гусеницями у високу, соковиту траву. Довкола простягалося безкрає зелене море, що м’яко хвилювалося під подихами вітру. Жодного сліду іржавого порту, скель Ольвія чи навіть моря. Лише зелень і чисте, блакитне небо — таке, якого він ніколи не бачив у своєму запиленому світі.

— Де... ми? — видихнув юнак, відчуваючи, як серце калатає об ребра. Хакер, чиї руки звикли до клавіатури, а не до штурвала бойової машини.

Хром випустив кігті, міцно вчепившись кібернетичною лапою в металеву крайку панелі. Титанове вухо кота видавало серію коротких, панічних попискувань.

— Зв’язок... нуль. Сканери... нуль, — прохрипів його голосовий модуль, зриваючись на високих частотах. — Лише шум. Дуже багато шуму.

Твін кинувся до бортового комп’ютера. Екран блимав, але показував ті самі координати. Це було неможливо.

— Той самий сектор, — прошепотів він, відчуваючи холод уздовж хребта. — Але... інший.

Він вискочив із кабіни. Повітря було чистим, свіжим, без запаху мастила й іржі. Твін зірвав пучок трави — вона була справжньою, зеленою, не пластиковою й не синтетичною.

Раптом Хром зашипів. Його жовте око застигло, спрямоване на горизонт, де трава темніла.

— Небезпека, — прохрипів кіт. — Вони... їдять.

Твін придивився. Там, де зелень ставала темнішою, щось рухалося. Ледь помітна срібляста хвиля котилася рівниною, залишаючи за собою мертву сіру пустелю.

Він миттєво зрозумів: це не просто чужий світ. Це світ, знищений тим, що людство створило для полегшення життя, але що зрештою його погубило.

Твін і Хром знову сіли в бітрак. .

Юнак міцніше стиснув штурвал, розвернув гусениці на 180 градусів і дав газу. Машина висікла іскри зі старого асфальту. Хром ледь втримався на панелі, кібернетична лапа судомно стискала оббивку. Його електронне око спалахнуло червоним:

— Зміна маршруту? Твін, місто попереду — єдине місце з архівами. Навіщо вертаємося?

— За паливом і зброєю, — відрізав Твін, дивлячись у дзеркало заднього виду. — Якщо наніти жерли лише фауну, то тепер вони шукають нас. Увійти в місто з порожнім баком і без захисту — самогубство.

Він показав на сіру пустелю, яку вони щойно оминули.

— Попереду була покинута заправка й блокпост. Перевіримо їх, заллємо паливо і повернемося вже підготовленими.

Хром провів титановим вухом, ловлячи ефір, і тихо прохрипів:

— Логічно. Але поспішай, Твін... Вони рухаються за нами.