Глава 5

Радик ще спав. Він повернувся пізно додому. І тепер надолужував той час. Сон був якийсь не хороший бо чоловік постійно крутився. Нарешті він прокинувся. Розплющив очі, оглянув усе навколо і тихо здихнув. Це був лише сон. Але який!

На дворі був давно день. Солодкий сон перебив дзвінок. Радик довго не міг ніяк прийти до себе. Йому снилися далеке минуле. Час коли він ще був юним хлопцем. З очей покотилася сльоза. Її гаряча струмінь обпікала лице. Радик відчував як капля за каплею спливає по маленьку з очей аж до шиї.

Телефон дзвонив у друге. Але до нього треба було дотягнутися. Цей клятий телефон стояв десь на столику в кількох кроках від ліжка. І ці кроки були зараз для Радика були чимось понад його можливістю. Між ним і телефоном була ніби ціла прірва. І байдуже хто там дзвонив. Радик навіть не здогадувався хто це міг бути.

Мами не було в хаті. Дивно, невже вона в літі на роботі може бути. А може вона просто пішла на город. Радик давно вже викинув це все з голови. Він уже встиг призабути як працював на цьому ж таки городі.

У домі було тихо. Ніщо не вказувало на те, що недавнім часом мама могла бути. Він вийшов на подвір’я. «Яка краса. – подумав Радик. – А я так нагло сплю собі. Як давно я не вдихав чистого повітря. Як давно я не чув співу пташок. Як то було давно. А скільки вже проминуло часу. Я ще й досі пригадую як тут бігав малим. Як жила баба. Як це ще було давно. А в тім, ніби так якби і не було. Скільки часу пройшло.».

Радик сів на лавку. На цій лавці колись він малим не один день грався. Не один раз тут йому малому бабуся розповідала різні байки про привидів, мерців, вампірів, утоплеників. А він все з цікавістю слухав і запам’ятовував. Всі ці образи він використовував у своїх романах, котрі встиг написати. І тепер він зрозумів, що перегорів. Що все чим жив, чим горів, чим дихав – усе стало попелом. І лише на сторінках його творів всі ті герої бабиних розповідок оживали, набирали свого забарвлення і знову ніби входили у світ. Але тепер для нього це не мало значення. Тепер це було просто все в минулому.

Ось таке воно життя. Хто би міг подумати, що з малого допитливого замурзаного хлопчика виросте така особистість. Але якою ціною!? Радик згадував своє дитинство.

Перед очима проминали спогади з юних років. І він заплакав. Саме в цей момент чоловік зрозумів свою безпорадність і слабкість. І який в тому сенс, що він досяг якщо в душі було порожньо. Любов?! В це Радик давно не вірив. Для Віки він був усім. Але вона для нього напевно що ні. Та й і не могла бути. Між ними суттєва різниця у віці. І лише тепер Радик подумав про це.