4

Дзвінок, що розбудив Радика, був від містера Тома. Чого міг хотіти він, до того ж так рано. Радик ліниво потягнув руку і відповів на дзвінок. Він ще досипав. Але розмова видно була не злегких.

– Радик я здається натрапив на слід тих, хто вбив Беккі. – цілком серйозно сказав містер Том. – І це пов’язано зі смертю Ріккі.

– Що ви кажете? Містере Том! Причому тут Ріккі! Так він був гарним хлопцем. Ні, ну він гуляв. Але ж і помер від наркотиків!

– Ти впевнений? – лукаво спитав містер Том. – А я думаю дещо інакше.

– Тобто, ви хочете сказати, що Ріккі вбили? – якось бездушно спитав Радик. – Але ж кому це треба?

– А от кому треба, того я ще не знаю. Проте мушу сказати, що і Ріккі і Беккі і дехто з інших твоїх друзів явно комусь перейшли дорогу. Доречі, а де Браян і Джерард?

– Браян в Італії а Джерард я не знаю. А що? – зі страхом спитав Радик.

– Боюся, що і вони теж належать до цієї гри.

– Якої гри? Містере Том, я не розумію.

Розмова з містером Томом для Радика стала чимось шокуючим. І тільки тепер він починав усвідомлювати в яку міг попасти біду.

Виявлялося, Беккі була далеко не ангел. Він зрозумів тільки тепер. Це був страшний шок для нього. Радик не міг собі ніяк уявити, що Беккі, мила розумна дівчинка може попасти в чорт знає яку там «гру». А що далі? Хто наступний? Це говорив страх! І цей страх був не просто чимось звичайним, що можна пояснити. Ні, це був надприродній страх. Страх без причини.

Разом із тим Радик розумів, що ніхто цього не має знати. Він не хотів аби мама дізналася які у нього були друзі. Тому зробив гарний вигляд і пішов снідати.

Мати пішла собі як завжди на роботу. Вона звикла уже до цієї роботи. І тепер, коли діти були на канікулах вона навпаки почувалася якось ніби обділеною. Для Радика вона приділяла часу тільки у вечері. І то не завжди. Бо він і не особливо горів бажанням обговорювати свої минулі гріхи. Якщо і говорив то лише частинами аби не тривожити психіку «старого викладача».