1

Був вечір. Олена Кирилівна лягла в ліжко але спати не хотілося. Вона ввімкнула телевізор. Там йшов якийсь пригодницький фільм про життя на далекому острові.

В одному із головних героїв вона впізнала свого Радика. Він був увесь у гримі. Майже не впізнати. Але все ж щось є таке що дозволяє впізнати мамі свою дитину навіть під гримом. Він був неповторним. Це був ніби чужий їй, не знаний хлопець. Молодий чоловік який блискуче виконував свою роль. На неї з екрану дивився не її маленький, безпомічний Радик а зовсім чужий, мужній, серйозний Радимир Воловський.

Він щойно вийшов на великий екран. І це було щось цілком нове. Не перевершене. Фільм розказував про життя на безлюдному острові двох молодих людей, хлопця і дівчини котрі вижили після бурі. Півтори години Олена Кирилівна милувалася своїм сином. Вона аж забулася. Це був для неї напевно найбільший подарунок за всі роки від коли вона не бачила його.

Вона додивилася його до кінця. (що було вкрай не часто. Пані Олена любила засипати під час перегляду фільму). Потім вона переключила на інший канал. Там були новини. В короткому огляді показали знову Радика.

Потім вона тихо заснула…

Скільки води сплило у море з часу, коли Радик поїхав до Києва. Так, він часто дзвонив, писав додому але то було лише маленькими точковими промінчиками. Багато хто уже почав забувати Радика. Тай сам Радик ніби був радий цьому, що його по троху забували. Він ніби навмисне, що раз то менше давав про себе знати. Все більше часу не дзвонив ніби даючи зрозуміти, що не хоче аби про нього згадували. Втім, були на те і особисті причини. Багато хто тепер з ним був би радий і поговорити, і зустрітися, і навіть порозумітися. Але тепер цього йому не треба було. Тепер він став іншим.

Мати Радика часто його просила приїхати. Вона боялася за свого сина. Але не перечила йому. Колись вона часто його діставала різного роду питаннями. І от тепер все саме за себе сказало. Їй було приємно бачити свого сина.