5

Прокинувся Радик десь після обіду в себе в номері. Голова боліла страшно. Він ніяк не міг згадати як суюди потрапив. Як йшов. Коли повернувся. Абсолютно нічого. Повне забуття. Він повернув голову і побачив в кріслі сидячу Беккі.

– Ну що, нарешті! – промовила вона. – Вчасно ж я тобі подумала зателефонувати. Інакше важко було б сьогодні!

– Мені і так не легко. Повір! – пробурчав Радик.

– Бачу. – і дівчина подала йому стакан з водою. – Пий, стане легше!

– Дякую…

– Ну і як ти опинився там? Я дзвонила тобі стільки разів! А потім… І от знайшла ледь теплого! Ну скажи – воно того варте було?

– Напевне… знаєш … я… я заплутався… Беккі …ти єдина тепер людина рідна мені…. чесно….

– Ну так, ще п’яний! Полежи трохи!

– Та ні… я серйозно…

– Добре, добре! –  посміхнулась дівчина. – Давай краще приходь по швидше до норми. Нам ще багато роботи нині..

– Яка робота Беккі – нині вихідний…

– Ні, сьогодні уже якраз і не вихідний! Ти добре випив. Так що тепер довго шкодуватимеш про це.

Вони ще якийсь час теревенили про се про те. Раптом Беккі спитала :

– Радик скажи, чого ти так багато випив?

– Знаєш, давай ми про це не будемо згадувати! – якось болісно промовив хлопець.

Радик знову прийшов до форми. Почав як і звичайно займатися своїми справами. Реклама була знята. Все що потребував містер Девінсон було готове. Хлопець накинув йому ще одну перспективну ідею реклами. І воно мало великий успіх. Тепер Радик мав багато знайомих серед шанованих людей. І це було йому тут аж конче як потрібно.

Але окрім усього цього Радика починало що раз гірше щось гризти. Він сидів годинами у своєму номері і дивився в одну точку а потім зривався і плакав. У такі хвилини він був схожий на психічно хворого Ніцше чи Ван Гога. Припадки  несли в собі прогресуючий характер. Попри те, що містер Девінсон м’яко кажучи, пропхав Радика на зйомки одного фільму, де хлопець почав співпрацювати із режиссером, факт алкогольного зловживання був не виносимий.