1

В кімнату ввійшла Вероніка. Першим про що вона спитала так це було :

– І хто ж тобі знову дзвонив?

– Не знаю! Якась добра незнайомка, котра навіть не захотіла назвати свого імені!

– Ага! Ну, ну я так і повірила!

– Ну чому ти так сонце! Я ж тобі говорю правду!

– Майже правду! Та добре, добре. Я майже тобі повірила! – відповіла дівчина.

– Я тобі завжди говорю правду! Чому ти не віриш? – спитав Радик. – Думаєш, я би став тебе обманювати? Який мені від цього сенс!

– Ну так. Ніякого! Думаєш, я тобі не вірю! Просто ревність завжди бере гору! Вибач!

Вони зустрічалися вже близько місяця. І як не дивно про це не знав ані сам Безбородько ані близьке коло Вероніки. Лише найближчі друзі знали, що Рамир і Вероніка Безбородько не просто фліртували того вечора на вечірці у Тона Валенські, яку він організовував у день свого народження.

Вероніка для нього тепер стала усім. Новим, іншим світом. Вона стала для нього новою надією. Надією на майбутнє. Надією на те, що все що було в минулому вже не повернеться. Так вони не просто зустрічалися – у них починала рости в серці кохання. І хоча це стане колись для них фатальним кроком – зараз це було не важливо. Зараз ніхто не думав про те, що буде далі. Вони просто жили. Просто любили. Просто летіли. Просто забувалися і впивалися забороненими і не доступними для інших почуттями.

– Ну то як? Куди завтра їдемо? – спитала дівчина. – Може все ж поїдемо покататися на конях. Я так давно не була.

– Як хочеш! Мені все рівно аби тільки з тобою! Але що ми скажемо твоєму татові!

– За це не переживай! Я щось придумаю!

– Так. Але він говорив, що на завтра запланована якась зустріч. І можливо він захоче щоб і я був там присутнім…

– А я скажу, що ти мусиш поїхати зі мною, бо я сама боюся. От і все!

– Ну так! Серйозний у тебе аргумент! Нічого не скажеш!

Цілими вечорами вони сиділи як завжди жартуючи і дурачили. Володимир Сергійович зазвичай приходив пізно. Як правило зустрічі, якісь дружні поїздки, відпочинок з друзями.