1

Вона вийшла зі школи. На душі було якось ніяково перед усіма. Так ніби це вона сама собі замовила все. Так, ніби вона змусила когось вплинути на той клятий екзамен. Вона сіла на лавку, що стояла не далеко від самої школи. Дівчина дивилася на все це і думала. Про що були її думки. Звичайно що про результат, про літо, про вступні. Раптом задзвонив телефон. То був Радик:

– Ну що мала, як там екзамен? – спитав він.

– Ще не знаю. Ніби добре. – говорила дівчина намагаючись приховати те, що було.

– Не переживай, все буде супер! – запевнив він. – Ти до вступу готуєшся?

– Так. Але …

– Ніяких але. Вікі слухай мене уважно. Ти поступиш на факультет журналістики. Або на міжнародні відносини.

– Радик, але ж я … У мами нема грошей на це. І я можу не потягнути. Я зібралася в педагогічний.

– Що? – крикнув Радик. – Збирайся куди хочеш. Ти поступиш туди, куди я щойно сказав. А зараз я біжу.

– Радик зачекай. Скажи як ти ?

– Все добре. За місяць приїду. Головне не переживай. Я буду з тобою на вступних. Все бувай.

Це дещо втішило дівчину. А разом із тим і розгубило. Радик говорив якось не зрозуміло. Так, ніби це робив все без будь-якого бажання. Але чому? Він завжди появляється зовсім несподівано на кілька хвилин і потім знову зникає. Куди? І це було найзагадковішим. Він завжди говорив до неї з словами підтримки, розради. Завжди давав надію. І цього разу теж. Йому варто вірити?! Хто знає.

Вікторія ще не знала проте, що про всі екзамени було наперед домовлено. І що саме Радик це зробив. Що саме він своїм дзвінком до директора змінив хід її екзаменів.

Дівчина поверталася додому. Вона була задоволена собою. Все було просто дуже добре. Позаду було одинадцять років навчання в школі. Тепер перед нею відкривалися нові горизонти. Вона водночас і раділа і боялася.

Вона, як і сотні інших її ровесників і ровесниць, лише розпочинала свій життєвий шлях. Так вона ще ідучи роздумувала про своє майбутнє. А в дома на неї чекав не приємний сюрприз.