Розділ 6.
Дивно, але втілити свій підступний задум у життя виявилося зовсім не важко. Жодних шпигунських пристрастей чи складних комбінацій — усе вийшло просто, буденно та навіть трохи вульгарно.
Я побачила їх разом через тиждень після ухвалення свого плану. Спостережливість і жіноча хитрість зробили свою справу: неподалік офісу я непомітно записала номер його автомобіля, а потім через знайомих дізналася по ньому, що хахаля нашої сірої миші звуть Григорій.
Він виявився дуже привабливим: високий, зі спортивною фігурою, темноволосий і з тими самими глибокими кароокими очима, від погляду яких у дівчат перехоплює подих. Мабуть, такий чоловік міг би зацікавити мене й без настільки сильного стимулу, як ненависть і заздрість до цієї офісної плісняви.
Щоб діяти напевно, я взяла на роботі відгул за власний рахунок і, простеживши за ним один повний день, дізналася про його життя практично все.
Він працює архітектором у великому будівельному холдингу, увечері ходить до фітнес-центру, після тренування заїжджає за Клавою, вони разом вечеряють у якомусь звичайному, недорогому кафе та він відвозить її додому.
— Впевнена, що у них нічого серйозного, — з усмішкою заявляю Денису, спостерігаючи з темряви салону за їх прощанням.
Ми сидимо в старій машині його батька, яку він після довгих благань і моїх сліз погодився взяти, щоб пошпигувати за Грицьком.
— Звідки ти знаеш, Зіно? — незадоволено крутячи головою, з сумнівом каже мій напарник і нервово стискає кермо.
— Он, як він її цілує… Фі! — скривлююся від огиди. — Хіба це пристрасний поцілунок закоханого чоловіка? Зуб даю він з нею не спить… Думаю, все між нами закрутиться дуже швидко… Насолоджуйся ним, нікчема, останні дні, бо вже зовсім скоро він буде мій!
Ні хвилини не сумніваюся, що чиню правильно, коли наступного дня записуюсь на заняття з аеробіки до того ж фітнес-центру, куди ходить об'єкт мого полювання. Підбираю найвигідніше, найвідвертіше вбрання для тренування, яке ідеально підкреслює мої талію й стегна.
Робота, друзі, моє минуле особисте життя — усе це відійшло на другий план, звільнивши простір для єдиного нав'язливого бажання: перемогти та забрати своє. На Клавдію тепер дивлюся в офісі з жалем, дозволяючи собі зневажливо-покровительський тон з ноткою знущання і переваги.
І думаю при цьому: «Ти програла, сіра мишка. Куди тобі тягатись зі мною? Я красивіша, розумніша, винахідливіша й наполегливіша. Незабаром ти зрозумієш, що все твоє життя — суцільна помилка. Не можна бути такою наївною та безпорадною в цьому світі».