1

Розділ 1.

«Як же вона мене дратує! Тихоня чортова. Сидить така тиха, добренька, сіренька мишка, а всі захоплюються: “яка Клава хороша, який працівник, яка добра людина”. Фу, нудить від цього фарсу! Чому тут дифірамби співати? Ви на неї подивіться. Ні вроди, ні статури!» — обурююся, дивлячись на колегу, що сидить через стіл від мене. З силою стискаю брендову ручку, що аж пальці біліють.

Вона знову щось тихо та зосереджено вичитує. Млявий пучок на потилиці й безформні окуляри в дешевій оправі додають їй доброї п’ятірки років. І ця її вічна, трохи винувата посмішка для кожного, хто проходить повз.

Сама вважаю себе дівчиною привабливою, середній зріст з лишком компенсується приголомшеною, витонченою фігурою та гарним обличчям з миловидними рисами.

Клавдія з’явилася у нашому креативному відділі рік тому. Я вважала, що через непорозуміння чи нестачу місць в інших відділах агентства, оскільки юрист нам, як п’ята нога, лише заважає розгулятися фантазії. І постійно збиває політ думки своїми: «це порушує авторські права», «тут занадто ризиковані формулювання» або «юридичний відділ клієнта це не пропустить». Звичайно, як професіонал я розуміла, що розбиратися з договорами, перевіряти слогани, атрибути, які використовуються в роликах необхідно, але навіщо у нас сидіти?

Різкий, вимогливий дзвінок робочого телефону безпощадно висмикує мене з павутини роздратованих думок. Випрямляю спину, натягую звичну офісну посмішку й, знявши слухавку, ввічливо відчеканюю:

— Брендингове агентство «Грейдс», доброго дня!

— Зінаїда, це Георгій Олександрович, підійдіть, будь ласка, до мого кабінету, — чую суворий голос директора.

Він кладе трубку, лунають короткі, глухі гудки та разом із ними неприємно поколює серце. «Що йому від мене треба? Слайди несподобалися, чи концепція?» — розмірковую, встаючи з-за столу й поправляючи вузьку спідницю-олівець. І передчуття не підводить мене, виявляється, що він викликав мене зовсім не для похвали.

В кабінеті шефа завжди прохолодно від кондиціонера, стоїть запах дорогої шкіри та свіжозмеленої кави. Він сидить за масивним дубовим столом, гортаючи роздруківки мого останнього звіту. Навіть не запропонувавши сісти, нагадує про важливість дорученого проекту й попереджає, що у разі провалу агенство більше не потребуватиме такого працівника.

Спокійно вислуховую його, зовнішньо зберігаючи абсолютну непорушність, згідно киваю та поспішаю запевнити, що справи йдуть чудово. І це напівправда. Розробка реклами для серії енергетичних напоїв рухається непогано, але не так швидко, як вимагає керівництво. У озвучених вимогах щодо термінів він має рацію — ми запізднюємося. Але ж я і так викладаюся на сто відсотків, затримуючись допізна, вигадую візуальні концепції. Не все ж залежить тільки від мене.

Повертаючись до свого столу, мимоволі дивлюся на скляні перегородки його кабінету. Співробітники поважають Георгія Олександровича, можна сказати, навіть ним захоплюються. Не побоятися створити власний бізнес, вивисти його на рівень окупності й прибутковості, може не кожен, а утримувати на високій планці протягом п'яти років… Навіть в умовах нинішньої кризи справи йдуть нормально.

А ще він ніколи не напивається на корпоративах, знає міру не тільки в спиртному, а й у відносинах з підлеглими: не виявляє фамільярності, зверхності чи зарозумілості, ніколи не користується своїм становищем для зваблення симпатичних співробітниць. Кажуть, він взагалі не зраджує дружині…