Під час польоту Техьон не помічав як плине час, він взагалі нічого не помічав. До тями його привів грубий голос пілота який повідомляв про посадку. В цей момент Те зрозумів, що навіть не знає тих, хто має забрати його з аеропорту. Вилаявшись про себе він знову втупився в вікно в якому було видно масивну будівлю, трохи дивної форми. Жінка на вигляд років п'ятдесяти теж нахилилась в сторону маленького віконця й голосно захлопала в долоні. Від різкого та несподіваного звуку Техьон різко розвернувся, здивовано дивлячись на незнайомку.
- Ой! ‐ Стурбовано вигукнула вона. - Я Вас налякала? Перепрошую не хотіла Вас тривожити. Просто я дуже рада, що скоро зможу в перше побачити свою внучку. Їй ще навіть місяця немає зовсім ще маленька.
- Дивна річ, цей час, вірно? - Техьон відвів свій погляд від незнайомки і спрямував його поперед себе в пустоту.
- Перепрошую?
- Ви скоро в перше обіймете свою внучку, а хтось зробить це в останнє, а хтось може так і не встигнути. Ніколи не знаєш, що від нього очікувати.
- Я не дуже розумію, до чого ви ведет. - Лице жінки насупилось, а руки проти волі стиснулись в кулаки.
- Це насправді чудесно, сподіваюсь, що так ніколи і не дізнаєтесь. - Фальшива усмішка ще ніколи нікого не прикрашала, але Те вона личила завжди. Він - був винятком серед восьми мільярдів людей. Він - був тим ким доля любила гратися найбільше.
***
- Нагадай мені ще раз будь ласка, чому ми повинні забирати з аеропорту якогось незнайомця і везти його до нас додому, ігноруючи той факт, що за ним буквально бігає мафіозі?! - Роздратований голос з нотками злості був досить привичним для Чіміна. Він завжди був таким, чуть що, зразу злиться та дратується. Час нікого не міняє.
- Бо нас попросили. Кінці кінців ми самі були в схожій ситуації забув?
- Ні! Ти не плутай. Коли м були в такій ситуації, нам ніхто не допомагав.
- Якраз навпаки. Якби не Гукі, я б досі працював в мафії, а ти... Думаю ти і сам знаєш. - Грайлива усмішка була Юнгі до лиця. Саме в неї закохався Чімін, саме для цієї усмішки він був, є і буде готовий на все.
- Все одно! Чому я маю стояти тут з цим тупим постером?!
- А мені здається він гарний. - Насправді він дійсно був дивним. "Вітаємо в парижі" було написано різними кольорами фарб, а Кім Техьон акуратно виведено зеленим. Але це було все, що у них вийшло і це справді було непогано якщо врахувати те, що з малюванням, що у Чіміна, що у Юнгі все плачевно.
- Якщо серйозно, тобі нічого не буде загрожувати? Я знаю, що ти вже давно не в мафії, але... Я навіть не знаю. Ми вже пережили всі круги пекла і ще одного я не зможу витерпіти. - Десь глибоко в душі він розумів безглуздість цих слів. Вони в безпеці, вони разом, в них все добре, але страх, що все це може рухнути все ніяк не хоче покидати.
- Це більше ніколи не повториться. Я більше ніколи не дозволю цьому повторитися. Ніколи! Ми і так заплатили велику ціну за все, що ми зараз маємо. У нас є право прожити решту життя так як того хочемо ми. Юнгі витягнув руку із кишені довгого плаща та ніжно торкнувся вказівним пальцем ледь, ледь теплої лодоні Чіміна. Їхні пальці переплелися, руки з'єдналися в одне ціле, а тепло стало спільним. Вони не дивилися один на одного, вони не говорили один до одного, просто стояли з цим дивним плакатом тримаючись за руки і цього було більше ніж достатньо для них обох. Відчувати тепло тіл, мати розуміння, що твій коханий живий - це все, що потрібно.
***
Приземлення літака було куди приємніше ніж взліт. Виходячи із нього Техьон просто хотів побігти. Неважливо куди, неважливо як, просто побігти стрім голов лиш би забути все це. Він відірвав очі від підлоги на величезну купу людей і пробігся очима по всій площадці сподіваючись знайти хоч щось, що вкаже на тих двох незнайомців які мають забрати його. За третім разом в очі кинулась табличка з його імене. Крок, другий, третій і він стримується, щоб не побігти. Пробившись через людей він прямує прямо до молодої пари. Вони тримаються за руки показують один одному свої самі теплі та турботливі усмішки.
- Привіт, ти напавно Техьон? - Першим гостя помічає Юнгі. Він швидко згорнув плакат аби той не заважав. Не відпускаючи руку свого партнера, він протягує іншу Те для привітання. - Я Юнгі, а це Чімін.
Те тошнить, він ледь стоїть на ногах, але він тримає свою саму привітну усмішку.
- Вітаю! Пробачте, що через мене у вас стільки проблем.
- Постарайся, щоб їх не стало ще більше. АЙ! За що?! - Юнгі сильно стуркнув Чіміна в бік.
- Де твої манери!? - Ніжний голос хлопця різко став грубим та сердитим.
Чімін ображено закотив очі, але все ж додав.
- Будь ласка! - Лукава посмішка розплилась на його обличчі, а в очах загорілися вогники.
- Тебе не можливо виправити.
Техьон почував себе не в своїй тарілці, але він не міг вибирати. Він ніколи нічого не вибирав, просто плив по течії, от тільки чомусь тільки зараз він зміг це усвідомити, але прийняти - ні.
***
Найпрекрасніші речі в світі це музика, швидкість та любов. Все це сильне, але якщо це поєднати... Від цієї залежності позбавитись дуже важко. Вулиці Сеулу були ще майже пусті. Швидкість все збільшувалась і збільшувалась. Чонгук міцно стискав руль втискаючи педаль в підлогу. Музика грає на всю, думки не затримуються в голові ні на секунду, серце не болить, не страждає, воно просто є. Пустота це все, що є, все, що залишилося. Він розуміє, що це може бути кінець. Але він обіцяв! На фоні грає пісня яку він не зразу розуміє.
Consuming all the air inside my lungs
Ripping all the skin from off my bones
I'm prepared to sacrifice my life
I would gladly do it twice...
Слова саме про нього, саме про них.
Сльози - слабкісь. А він не може дати слабину.