Ціна мовчання

✦ РОЗДІЛ 18. Ліам

За наступні дев’ять днів Ліам навчився кількох речей, яких ніколи не планував знати про Амелію Бомонт у двадцять шість. Вона ненавиділа родзинки у випічці, могла заснути під документальний фільм про серійних убивць, але категорично відмовлялася дивитися будь-що про авіакатастрофи, пила чай без цукру після восьмої вечора й досі сміялася значно голосніше, якщо справді втрачала контроль над собою, а не просто реагувала на чужий жарт.

Він також дізнався, що Амелія могла говорити з ним по телефону сорок хвилин, запевняючи на початку, що має лише п’ять, і що її улюбленим способом завершити суперечку залишалося коротке «добре», сказане таким тоном, після якого ставало абсолютно очевидно: нічого доброго в ситуації немає. У відповідь вона встигла з’ясувати, що Ліам складав одяг значно акуратніше, ніж хотів визнавати, ненавидів голосові повідомлення довші за хвилину, завжди купував більше їжі, ніж міг з’їсти, і майже ніколи не вимикав звук телефона вночі.

Останнє Амелія одного разу назвала тривожним симптомом.

Ліам відповів, що людина, яка перевіряє замки двічі перед сном, не має морального права оцінювати його звички. Вона на кілька секунд замовкла, а потім спокійно сказала, що замки перевіряє вже один раз, і Ліам чомусь запам’ятав цю маленьку перемогу краще за все інше, що вони обговорювали тієї ночі.

Гарет не з’являвся.

Поліція не повідомила нічого, що могло б змінити ситуацію, автомобіль біля Blackwood Ventures вивів їх на людину, яка стверджувала, що кілька разів позичала його знайомому знайомого, й далі слід знову розмивався. Ітан не отримував повідомлень, біля школи та центру не помічали Гарета, а Амелія поступово перестала дивитися через плече щоразу, коли виходила з офісу.

Ліам не довіряв цій тиші.

Амелія теж.

Але вони обидва мовчки погодилися хоча б не дозволяти Гарету займати весь простір у житті, навіть коли він нічого не робить. Це було складніше, ніж звучало, однак після кількох днів без нових погроз Амелія сама сказала, що хоче відмовитися від службової машини й повернутися до звичайних поїздок, а після консультації з Меріан і службою безпеки вони домовилися про компроміс: вона змінюватиме маршрути й повідомлятиме, якщо затримується допізна, але не житиме так, ніби за кожним кутом стоїть Гарет.

Ліам не сперечався.

Це коштувало йому значно більше самоконтролю, ніж вона знала.

За ці ж дев’ять днів вони поцілувалися ще тричі.

Перший раз — біля ліфта після особливо довгого робочого дня, коли на поверсі вже нікого не залишилося й Амелія сама потягнула його за краватку, перш ніж двері встигли відчинитися. Другий — у його машині після короткої вечері, яку обоє наполегливо відмовлялися називати побаченням, бо половину часу говорили про роботу. Третій стався в понеділок у порожній переговорній, і саме після нього Ліам вирішив, що їм обом терміново потрібна хоч якась система правил.

Інакше стажування Амелії закінчиться не її професійним розвитком, а тим, що Сара почне замикати переговорні ззовні.

На роботі вони тримали дистанцію настільки добре, наскільки могли. Жодних поцілунків у робочий час, якщо не рахувати тієї переговорної, після якої правило, власне, й з’явилося, жодних рішень на користь Амелії лише тому, що Ліаму хотілося бачити її задоволеною, і жодних особистих суперечок перед командою.

Останнє правило порушувалося найчастіше.

Амелія сперечалася з ним професійно з тією самою пристрастю, з якою колись доводила, що знає кращу дорогу до озера, а Ліам іноді навмисно ставив їй складніші питання лише тому, що знав: вона не відступить, доки не знайде відповідь. Саме тому, коли в четвер зранку почалася зустріч із Westbridge, він очікував, що Амелія добре впорається зі своїм блоком.

Він не очікував, що до кінця зустрічі вона фактично врятує їм весь графік запуску.

Проблема з’явилася приблизно через сорок хвилин після початку. Фінансовий директор Westbridge переглядав остаточний операційний план, коли їхній представник із постачання несподівано повідомив, що один із ключових підрядників не гарантує потрібний обсяг на перші шість тижнів і резервний постачальник зможе підключитися лише через двадцять один день.

На екрані одразу з’явилася червона зона ризику.

Джеймс нахилився до ноутбука, Сара швидко відкрила попередній контракт, а Ліам уже почав перебудовувати в голові план, коли Амелія, яка сиділа через два місця від нього, перегорнула кілька сторінок власного документа.

Вона не заговорила одразу.

І це Ліаму подобалося в ній найбільше.

Амелія не поспішала сказати щось лише тому, що тиша ставала незручною. Вона перевіряла.

— Якщо ми зараз виходимо з того, що резервний постачальник зможе дати повний обсяг лише через двадцять один день, ми рахуємо проблему так, ніби основний перестає працювати повністю, — сказала вона нарешті й повернула екран ноутбука трохи в бік представника Westbridge. Її голос залишався спокійним, хоча Ліам знав, що це перша зустріч такого рівня, де відповідальність за окремий блок лежала вже не просто на підготовці, а безпосередньо на ній.

Фінансовий директор насупився.

— Наскільки я розумію, він не гарантує обсяг. Це і є ризик.

Амелія кивнула.

— Так, але «не гарантує сто відсотків» і «не дасть нічого» — різні сценарії. У нас є підтвердження мінімального обсягу, який вони готові забезпечити?

Представник із постачання переглянув листування.

— Шістдесят відсотків перші два тижні. Потім вони прогнозують підняття до вісімдесяти.

Амелія одразу повернулася до таблиці.

— Тоді нам не потрібно чекати, поки резервний постачальник вийде на повний обсяг. Ми можемо підключити його частково з третього тижня, перекрити дефіцит основного й не тримати запас на сто відсотків потреби. Це дорожче приблизно на перші двадцять днів, але значно дешевше, ніж переносити запуск або тримати зайвий резерв весь період.

Ліам не втручався.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше