Дія 2

Дія 2.

Сцена 1.

Інтер'єр студентської кімнати. Ніна сама. Ходить по кімнаті з підручником політології у руках.

Ніна. Що робити? Сьогодні дев'яте, а завтра вже іспит. Жодна людина з групи не знає про те, що Едуард призначив мені рандеву в профілакторії. Що робити? Піти? (обличчя Ніни перекошується від відрази й розпуки).

Ні-за-що! Ні-ко-ли! Подумаєш, двійки він виставить усій групі! Хай тільки спробує! При комісії перескладатимемо! Я не боюся! Не піду! Ніколи на таке не піду! (Монолог перериває дзвінок з мобільного)

Ніна. Вовчику! Рідний мій! Нарешті! Чому ж ти так довго мовчав? Обіцяв же дзвонити мені щодня! У горах був? Зв'язок недоступний? О тепер там, певно, невимовно гарно. Снігу ж насипало! Уявляю, любий. Уявляю, як ми з тобою мчимося межи засніжених смерек. А мороз щипає нас за щоки. А повітря таке кришталево чисте. Аж бринить! А сніг білий-білий... Пухнастий-пухнастий. І я тобі ним добряче щоки натру... (Сміється) А ти мене за це розцілуєш??? (Сміється) І я тебе люблю. Дуже-дуже... Чуєш? Що б не сталося з нами в житті ти завжди маєш пам'ятати, що я тебе дуже-дуже кохаю... (Пауза. Слухає співрозмовника) Все добре. До іспиту з політології готуюся. Що-що? Політолог? Нічого. Я з Надею була. Дещо попитав і все. Не хвилюйся. Я справлюся. Я ж у тебе сильна. А як з путівками? Точно будуть? На яке число? На 16-те?

Добре, моє сонце, перетелефонуй завтра. І я тебе цілую. Па! (Цілує телефон.)

(До себе). Хіба я можу йому сказати? Буде переживати. Дурниць наробить. Все, мій коханий, буде добре.

(Знову телефонний дзвінок.)

Ніна. Це хто? Ти, Вітьку? Як заходимо? На цей іспит по списку знизу догори. Так що у першій четвірці ти, Шеремет, Шмата і Ясеня. Я? Я буду. Па!

Завіса.

Сцена 2.

День іспиту. Купка студентів під дверима аудиторії. Серед них Надя, Шеремет, Шмата та інші. Усі схвильовані. З аудиторії із заліковою книжкою виходить Ясеня. Усі кидаються до нього.

Усі. Ну що? Здав?

Ясеня. Козел драний! Ідіот лисий! Він мене навіть слухати не захотів! «Нічого, – каже, – золотце (перекривив професора), – ви не знаєте! Ідіть і вчіть!» І двійку у залікову книжку вліпив!

Надя. (До Шеремета, який стоїть поруч). А що тебе, Шеремет, також не слухав?

Шеремет. (Іронічно) Слухав. Слухав, слухав, а тоді каже: «Давайте залікову книжку!» Я думав, що він мені щось нормальне ліпить, виходжу в коридор, розкриваю, а там – пара! Яка падлюка!

Надя. Народ, він що сказився? А ти, Шмата, здав?

Шмата. Та де там! Як вчепився за соціальний детермінізм! Я йому той детермінізм і сяк, і так, з усіх сторін. А йому усе не те. «Ідіть, – каже, – і скажіть вашій старості, хай думає, що робить...» (Пауза. Німа сцена. Усі багатозначно перезирнулися.) І що він мав на увазі...?

Надя. (здогадавшись, про що йдеться, спохватилась) А де, до речі, староста? Вона тут була?

Шеремет. Стояла під дверима на початку, як ми заходили. А куди тепер пішла, не відаю. Вона ж за списком десь посередині. А хто тепер іде? (роззирається) Ти, Люсько? (Прискіпливо дивиться на її коротеньку спідничку). Ой, стережись, Люсько. Едік гарних дівок любить, то ти б спідничку іще вище підтягнула, тоді точно здаси...

Люська. Тіпун тобі на язик!

Шеремет. Та ти не ображайся, я так. Ні пуху, ні пера! (Люся заходить. З того боку дверей вся в сльозах вибігає Ірина. Нікому нічого не кажучи, прожогом мчить геть. Всі, перезирнувшись, принишкли, занурились у конспекти.)

Шеремет. (До друга Шмати.) Ходімо, Шмата, на пиво. Чого нам тут стирчати? Ми вже свої оцінки дістали. Хай дівки плачуть. А нам шо? (Шепоче щось Шматі на вухо. Удвох регочуться.)

(Виходять. З ними і Надя. В кутку упівголоса розмовляють Валя і Марина.)

Валя. Ой, чує моє серце, що неспроста Едік усім двійки ліпить. Певно буде нам, як у минулому семестрі історикам.

Марина. А що було історикам? Я не чула. Розкажи.

Валя. Та як це ти не чула? Про це усі говорили. Пам’ятаєш Елю? Чорнява така, завжди в супермодному прикиді ходить, у бутіках вдягається. Та й сама така… Одно слово – усе при ній. От Едік накинув на неї оком і як сказився: нікому з групи заліка не ставить.

Марина. І що? Чим все скінчилося?

Валя. Відомо, чим! Можеш про це саму Елю запитати. Хоча, думаю, не признається. (Нахиляється до вуха Марини) Поки до нього додому не пішла, нікому з групи заліка не поставив.

Марина. Ти думаєш, що вона з ним...

Валя. Їй-богу, ти, Маринко, така наївна, наче сьогодні народилась. Мені про це Ліна Опришко розповіла. Хоч це ніби-то й таємниця, але вся група знає, бо ж на другий день Едік усім залік автоматом поставив.

Марина. То ти думаєш, що він на когось із наших дівок «запав»?

Валя. А що ж думати залишається? Ти ж бачиш, що коїться? Ти гадаєш, Бабій просто так сказав Шматі: «Скажіть своїй старості, хай думає, що робить».

Марина. То ти гадаєш, що йому наша Нінка приглянулася?

Валя. Тут і думати нічого. Я здогадалась, як він її на перездачу раптом викликав. Ти можеш таке пригадати, аби Ніни коли на парі не було?

Марина. М-да-а... Такого дійсно не було. Вона завше була. І на практичних самі п'ятірки... То ти думаєш, наша староста на таке піде?!