Дійові особи:
Ніна – староста 5-го курсу філологічного факультету.
Вовчик – її хлопець, що живе й працює у іншому місті.
Студенти: дівчата Надя, Валя, Марина, Іра, Люська та інші; хлопці Шеремет і Шмата, Ясеня, Вітько Семикопенко.
Едуард Васильович Бабій– викладач політології, пізніше – ректор.
Сергій – чоловік Ніни через декілька років.
Роман і Леся – діти Ніни і Сергія.
Дія перша
Сцена 1
Зимовий парк. На лавці, потираючи замерзлі руки і вуха, вдягнутий по-сучасному сидить молодий хлопець. Мерзнучи все більше, він встає, кутається у шарф, починає тупцяти на місці... Нервово вибирає у адресній книжці на мобільному телефоні потрібне ім'я й намагається зателефонувати. У відповідь – гудки. Абонент не бере трубки. У цей час за його спиною м’яко й грайливо, неначе кішка, скрадається молода струнка дівчина і затуляє хлопцеві долонями очі. Хлопець застигає на місці. Його настрій змінюється від повного роздратування й неспокою до абсолютного щастя... Обличчя розпливається у блаженній усмішці.
Вовчик. Нінусько, ти?
Ніна. Нє-а. Яка тобі Нінуська? Це Снігова Королева прийшла забрати тебе у свої пенати... (дівчина дзвінко сміється)
Вовчик. Нусько, не дурій. Відпусти руки. (Бере її руки в свої, гріє, цілує). Я цю Снігову Королеву роз-чак-лую... Вона розтане у моїх палких обіймах і не буде такою холодною і такою вередливою. (Закохані обнімаються і цілуються). Нусько... Нарешті ти... Я так довго ждав. Так змерз і вже думав, що ти не прийдеш.
Ніна. А я взяла і прийшла! Ну як ти міг таке про мене думати? Хіба ти не знаєш, як я тебе кохаю... Просто збори у нас були. Сесія на носі. Ти ж знаєш, я староста...
Та що ми все про те, що було? Я не дозволю, аби мій коханий мерз на морозі. Ходімо до мене? Яєчні насмажимо... Га? Ну що ти похнюпився?
Вовчик. Нінуль, у мене мало часу... Через годину поїзд.
Ніна. Як поїзд? Ти ж казав, що будеш до неділі? Чому ти мені про це раніше не сказав?
Вовчик. Тому, що я й сам не знав. Вчора мені подзвонили. Я мушу, Нінусько, мушу... Але ми скоро побачимося. Я все зроблю, аби дістати дві гарненькі путівочки на турбазу в Карпатах. Ти здаєш сесію і зразу ж приїздиш до мене у Франківськ. Я до того часу також уладнаю усі свої справи. І ми – рюкзаки на плечі і гайда за пригодами й несподіванками!
Нусько, ну що ти, їй-богу. (Трясе її за плечі, виціловує її несподівані сльози.) Що ти зразу похнюпилася? Хіба ти хочеш, аби я повіз із собою такий твій похмурий, плаксивий образ? (Ніна заперечливо хитає головою й пригортається до коханого) Ні? Тоді посміхнись! Молодчинка! І погодься, що ця година нашого буття разом має бути найпрекраснішою! Погоджуєшся? От і гаразд. (Гонорово і впевнено) Господарі нашого щастя – ми самі!
Ніна. Добре вже, господарю. І що б я робила без тебе... Твій подальший план дій? Куди ми йдемо?
Вовчик. На жаль, моя королівно, я вже не встигаю зводити тебе у ресторацію... Тож мусимо обмежитися кав'ярнею навпроти вокзалу. Але я тебе почастую чудовим фруктовим салатом... або морозивом...
(у цей час дзвонить Нінин мобільний телефон...)
Ніна. Привіт, Настуню! То що ти, була? Пересклала?
(За кадром: – Була. І, здається, усе закрила. Я чого тобі телефоную. Бабій просив переказати тобі, що завтра маєш з'явитися, аби позакривати свої "енки".1 Бо інакше, казав, до іспиту тебе не допустить!)
Ніна. (сполотніла). Насть, я щось не розумію: про які такі енки мова? Ти ж сама знаєш: у мене із політології жодного пропущеного заняття!
(За кадром: Але ж Бабій сам показував мені журнал. Там навпроти твого прізвища десь біля п'яти енок.)
Ніна (здивовано). Біля п'яти? І ти своїми очима усе це в журналі бачила?
(За кадром: Бачила. І навіть теми для тебе переписала. Нінко, чесно тобі признаюся, чує моє серце, що все це неспроста. Ти ж знаєш, що про нього говорять…)
Ніна. (жорстко) І ти у це віриш? Дурниці це все. Я, звісно, піду. Завтра піду і все з'ясую. Все, Насть, бувай. У мене мало часу.
Вовчик. (помітивши Нінину стурбованість). Нінуль, що сталося?
Ніна. Нічого. Завтра з усім цим розберусь. (До себе) От, козел! (Ліпить міцну сніжку і жбурляє прямо в обличчя пам'ятнику, біля якого вони стоять).
Вовчик. Сонечко моє, коли хтось тебе скривдив, я його на шматки порву. У-ух! (показує злість) Ти ж мене знаєш! Ти тільки не мовчи. Ну, розкажи, що трапилося?
Ніна. Та… Нічого особливого. Цей козел політолог ні з того, ні з сього понаставляв мені енок і переказує через студентів, аби я на завтра явилась перед його ясні очі перескладати пропущені теми. «Інакше, – грозиться, – до іспиту її не допущу!» Ідіот!
Вовчик. Ну, знайшла з чого робити проблему. Це, їй-бо, буря у склянці води. Виїденого яйця не варта. Підеш, розберешся з тими енками. Може він помилився. Недобачив. Відмічав, хотів навпроти якогось іншого прізвища поставити, а потрапив на твоє. Коли енки і справді не твої, ніде він не подінеться: твою неіснуючу заборгованість мусить ліквідувати.
Ніна. А коли не захоче? Він же упертий, як осел. Нікого не слухає і не чує. Не хоче чути. Свою лінію гне.
Вовчик. У такому випадку вияви готовність відповісти на питання по темах. Продивися про всяк випадок у конспекті всі ці теми. Ну, Нінуль, хіба мені тебе вчити? Ти ж розумниця!
Відредаговано: 26.04.2021