Іспит (продовження)

Не пам’ятає, як і коли заснула. Прокинулася від грюкоту в двері.

– Хто там?

– Це знову я, Нінусь, – пролунав з того боку дверей улесливий голос Валі й Ніна з жахом подумала, що ось знову розпочинається вчорашній день.

– Хіба я не сказала тобі учора, аби більше з питанням щодо політолога до мене не йшли? – закричала в зачинені двері Ніна. – Ти ж учора виповіла усі пропозиції. Я озвучила вам своє рішення. То чого ж ти знову прешся? – Ніна ніколи ще не була такою сердитою.

– Нінусь, вибач, але я тут не сама. Відчини ж ти нарешті! Будь людиною. Ми мусимо поговорити. – Коли староста групи відчинила двері, до кімнати услід за Валею ввалилася майже ціла група й усі раптом беркицьнулися перед нею на коліна.

– Ви що усі вже геть із глузду з’їхали? – металічним голосом спитала Ніна. – Вставайте, блазні. Я вам не месія. Беріть ліпше книжки та йдіть у читалку вчитися. Якщо кому треба поміч, звертайтеся, всім допоможу. Обіцяю пройтися по усіх питаннях…

У цю мить сталося щось несподіване. Миттю всі зірвалися на ноги. А на підлозі розпластана й бліда лежала Ірина Балицька. Спершу Ніна подумала, що то перед нею спеціально розігрують театр і дівчина прикинулася зомлілою. Проте, коли дівчата стали бити подругу по блідих щоках, а та й надалі не ворушилася, студенти не на жарт сполошилися. Хтось скричав: «Нашатир! Треба нашатир!» Погналися той нашатир по кімнатах шукати, а хтось запропонував негайно викликати швидку.

Ірина прийшла до тями. Лікар, яка її оглянула, сказала, що дівчина просто нервово виснажена. Їй треба спокій і добре харчування.

Ця історія з Іркою і стала тією останньою крапкою, після якої усі аргументи незворушної старости вже не діяли навіть на неї саму. До неї підсіла Галя Петричко й розповіла, чому Ірка ходить, немов з хреста знята.

Мама у неї хвора на рак. Має останню стадію. Вже виписали її з лікарні додому, бо нема сенсу там більше тримати. Вмирати виписали. Колють лиш знеболювальні. Тож доживає жінка останні дні. Ірка боїться, що як не складе політології й затримається ще, матері вже не застане. Тому вона конче мусить завтра політологію скласти. Ніна знала, що Едик-політолог ніколи не поставить оцінку комусь одному чи двом. Він або домагається того, чого хоче й звелить тоді старості зібрати заліковки, або ж іспит не складає вся група. Аж допоки питання не вирішать…Розробив, бач, методику, паскудник.

Так сталося на завтра і з їхньою групою.

- Ідіть вчіть. Прийдете всі завтра. І нагадайте вашій старості. Вона знає, що робити… – мовив неоднозначно накінець.

А ввечері до кімнати Ніни Варашко тихенько постукала Іра Балицька. Вона нічого не казала щодо того, що має, а чого не має вчинити Ніна. Подруга лиш плакала й розповідала про свою матір, яка вона у неї хороша і як її жаль. Ніна обняла Іру, заспокоїла, як могла, й запевнила, що завтра політолог поставить іспит їхній групі.

Усе, що було потім, пригадується Ніні, як у напівбожевільному сні. Йдучи на місце призначеної зустрічі, вона зумисне зайшла в кафе і замовила сто грамів горілки. Задля сміливості. Вона приготувалася було використати ту технологію, яку порадила їй Валя, навіть порошок потрібний в аптеці придбала, проте хіба Едика проведеш? Він таких дівчаточок, як вона, які опинялися в його пенатах уперше, бачив наскрізь. Тож був ввічливим, лагідним, догідливо запобігливим, пилинки з красунь здував, найкращі компліменти казав щодо зовнішності, а тим часом підливав і підливав у бокал коньячку, підсував найкращі фрукти й цукерки, смішив влучним анекдотом і промацував тим часом шляхи до дівочого серця, поки не знаходив потрібну слабинку. Тоді вдавав турботливого «папика», легенько гладив плічко, зазирав у вічки, виціловував слізки… Він був добрим знавцем жіночих душ. Тож знав, що таку, як Ніна, у такий спосіб не дістати. Її треба було просто добряче напоїти. Був певен у собі й переконаний, що і тут він раду дасть: раз ця голубонька до нього таки залетіла, то він вже її так просто не випустить...