Розділ 19. Богдан

І справді, на узбіччі стояла машина, водій преспокійно курив, видихаючи дим у вікно, але коли він побачив нас, то очі в нього стали круглі, наче десятигривневі монети.

– Поїхали, поїхали, заводь двигун, газу, нумо, вперед! – крикнув Алекс, добігши до дверей першим і буквально закинувши білявку всередину.

Останнім вліз я, на переднє сидіння.

– Ви що, кримінальники? – ошаліло витріщився на нас таксист.

– Ми нормальні, чесне слово, просто їдь, я тебе благаю, чоловіче! – з Юрка рікою стікав піт.

– Та вони психи! Здайте їх у поліцію! – заверещала блондинка просто на вухо Алексу і той, затуливши його долонею, проговорив:

– Не слухайте її, вона просто зла на мене, оно, бачите, натовп, що зі станції вилетів, вони її зараз на шматки порвуть і нас заразом. Їдьте!

Водій сторожко глянув уперед. До таксі бігли всі, кому не лінь і коли один із качків уже майже смикнув ручку дверей, чоловік нарешті рвонув з місця, і ми опинилися на дорозі.

Ще якийсь час до вух долітали крики й тупотіння, а потім зникло і це.

– Я з вами, психами, нікуди не поїду, – процідила білявка крізь зуби, дістаючи телефон, – ви чуєте, водію, я їх перший раз бачу, вони мене викрали, це викрадення! А цей мене мацав! – дівчина щосили тицьнула ліктем брата в живіт.

– Та припини ти мене бити! – завив Алекс. – Від’їдемо від цих навіжених – і виходь собі, де хочеш, тільки код дай сфоткати і все!

– Аякже! Хрін вам, дуля без маку, нада, ніхт! Фігу!

– Слухай, ти чого така нервова, ці дівчата там, на станції, від тебе б живого місця не залишили, – ввернув я, – ми тебе, вважай, врятували. Тобі що, шкода чи що?

– Нічого ви мене не врятували! Я швидко бігаю!

– Так, ми помітили, – саркастично промовив Юра, – ти штовхнула мого друга і вкрала цей злощасний код.

– Я не крала, хто вправніший, того й код!

– Слухай ти, вправна, – остаточно озвірів Алекс і спробував видерти аркуш з рук дівчини, але вона, заверещавши, запхала його собі у декольте і глянула на брата з викликом, я мимохіть відзначив, що там було де сховати, а ще раптово згадав, що вже бачив цю дівчину. Вона ж була там, на прослуховуванні, смалила. Точно, висока блондинка!

– Ну, що тепер робитимеш, – мовила білява, – полізеш дівчині у сукню, га? Мало того, що ти мені своїм плечем кам’яним все відбив всередині, домагатися почнеш?

– Та здалася ти мені як сніг посеред літа, – обурився брат і навіть трохи відсунувся убік, наскільки дозволяло сидіння.

– Оце у вас пристрасті, – засміявся водій, – що це за код хоч? Оцей натовп, що до вас біг, вони всі цю цидулу хотіли?

– Хотіли, – погодився Юра, – це код, щоб на вечірку потрапити, до клубу “Динаміт”.

– А-а-а-а, так я чув про такий, мені, здається, навіть хтось розповідав, що бачив, як студенти за ним ганяються, а тут ви! Оце номер, ніколи б не повірив, якби на власні очі не побачив.

– Ну, все буває уперше в житті, а ви мене довезіть до наступного повороту, і я собі піду, – влізла білявка.

– Вийдеш, коли сфотографую, – гнув своє Алекс.

Дівчина якийсь час свердлила його поглядом, а тоді видала:

– Хочеш фотку – плати!

Брат скривився, наче від болю зубного.

– І ти туди ж, що, так хочеться підзаробити, то могла б і мізками, – вимовив уїдливо, хоча я бачив, як його погляд увесь час ковзає туди, куди не слід.

Була у Алекса така історія, що він страшенно не любив тих, хто все вимірював грошима. Певно, вони нагадували йому його батька.

– Не твоє собаче діло, чим мені заробляти, або гроші, або я зараз вас на весь ТікТок прославлю. Я камеру увімкну і ваші пики там навічно залишаться.

– Скільки ти хочеш? – рівно спитав Алекс, потягнувшись до кишені.

– Я сам заплачу... – почав я, але брат скинув руку, закликаючи мене мовчати, ми з Юрою здивовано перезирнулися.

– А хоч би й дві тисячі, є у тебе стільки, панк нещасний?

– Лише для розширення твого вузького кругозору, я не панк, а рокер чи неформал, це ближче до істини буде. На відміну від тебе, я не пливу за течією.

– Ага, ти пливеш проти неї, бачила я таких, дві копійки заробити не здатні, лише язиком плескають.

Юра вигнув брови, бо ми обоє відчували, що ще трохи – і від цієї парочки іскри розлітатимуться.

Алекс мовчки дістав гаманець і витягнув з нього дві купюри.

– Ось гроші, я тобі їх віддам лише після того, як фото зроблю.

– А якщо не віддаси? Мені тобі на слово повірити?!

– Та вже повір, я своє слово тримаю.

Дівчина сиділа нерухомо, вдивляючись брату в очі, а потім потягнулася до вирізу сукні й обережно дістала аркуш.

Алекс узяв папірець і простягнув білявці купюри, вона, по-діловому розкривши сумочку, поклала гроші в бокову кишеньку.

– Так могла б і гроші запхати у те саме місце, надійніше б було, – пробурмотів брат, наводячи камеру на код.

– Тебе спитати забула, – відрубала білявка, забираючи аркуш, як тільки в Алекса відкрилося посилання.

– Все, висадіть мене десь тут, – холодно проговорила дівчина.

– Поспішаєш бізнес робити? – не затикався брат.

– Аякже, там ще багато таких лопухів, як ти, – блондинка солодко усміхнулася.

Водій зупинився біля кав’ярні і Алекс, вийшовши першим, притримав для дівчини двері авто. Ясна річ, що “дякую” вона не сказала, лише гордо випрямивши спину, швидко пішла геть.

– Ну і стерво, – видихнув Алекс, всівшись у машину.

– Але ж які очі, – підморгнув йому водій і ми з Юрою розреготалися.

– Та йдіть ви... – почав брат, але я його перервав.

– Краще скажи, що там за тема вечірки, не дарма ж ми оце все провернули.

– Не дарма, але боюся, щоб наших пик десь не було на камерах спостереження. Шукатимуть.

– Навіть якщо так, нам світить лише штраф за негідну поведінку чи щось таке, – мовив Юрко.

– Тема вечірки така: якби Джима Морісона і Лесю Українку намалювала Олександра Екстер.