Забрати у свій світ

Щойно Еріка сказала, що приїде, Сергій ніби видихнув.

А потім одразу взяв телефон.

— Тоді коли?

— Коли тобі зручно?

— Мені зручно, коли приїдеш ти.

Він уже відкрив пошук квитків.

— Дивись, є кілька варіантів.

І почав один за одним надсилати їй скріншоти.

«Ось цей — у п’ятницю».

«Є ще субота».

«Або неділя».

«Можна ще на наступний тиждень, але…»

Він зупинився.

Надрукував:

«А що чекати?»

І сам усміхнувся.

Бо ще годину тому він боявся навіть запросити її.

А тепер йому раптом здавалося абсолютно неправильним чекати.

Ніби якщо залишити між ними кілька днів невизначеності, страх знову знайде спосіб повернутися.

Еріка довго дивилася на варіанти.

— Тоді субота, — написала вона.

Сергій навіть не відповів.

Просто купив квиток.

За кілька секунд на її телефон прийшло повідомлення:

«Готово».

— Ти вже купив?!

— Так.

— Сергію, я тільки-но обрала день.

— Я знаю.

— А якби я передумала?

Він усміхнувся.

«Не встигла б».

Вона надіслала смайлик зі сміхом.

А Сергій відкинувся на спинку крісла й подивився на екран.

Квиток був куплений.

Дата була визначена.

Вона приїде.

До нього.

І раптом квартира, яка ще вчора здавалася просто квартирою, стала місцем, де має щось статися.

Сергій озирнувся.

Подивився на вітальню.

На кухню.

На крісло біля вікна.

На порожню половину шафи.

І вперше за багато років подумав не про те, що потрібно виправити.

А про те, що можна створити.

Він навіть не знав, куди вони підуть.

Що покажуть одне одному.

Про що говоритимуть.

Чи буде їм легко.

Чи стане ця зустріч початком чогось нового, чи лише красивим завершенням історії, яка так і не встигла стати історією.

Він нічого цього не знав.

Але тепер уперше не вимагав від майбутнього відповіді.

Йому було достатньо одного:

у суботу Еріка приїде.

І цього разу не він увійде у її світ.

Цього разу вона увійде в його.

Після того як квиток був куплений, Сергій на кілька хвилин просто сидів і дивився на екран.

А потім подумав:

«Робота».

І майже одразу сам собі відповів:

«Та яка, до біса, робота».

Вирішити це питання виявилося найпростішим.

Він відкрив календар, передав кілька зустрічей помічникам, частину дзвінків — менеджерам, скасував усе, що не було справді важливим, і вперше за довгий час навіть не відчув провини.

— Якщо я не відповім на лист протягом двох годин, компанія не збанкрутує, — пробурмотів він сам до себе.

І відправив телефон на беззвучний.

Тепер залишалася квартира.

Сергій озирнувся.

І раптом побачив її так, як ніколи раніше.

Сіра.

Стримана.

Ідеально чиста.

Ідеально організована.

І абсолютно безжиттєва.

Раніше його це влаштовувало.

Тепер — ні.

Він почав із простого.

Прибрав усе зайве.

Змінив постіль.

Переставив кілька речей.

Замовив свіжі рушники.

Потім довго стояв біля холодильника, думаючи, що взагалі любить Еріка.

Згадав.

Фрукти.

Її улюблені.

Він купив їх стільки, що продавчиня на касі навіть усміхнулася.

Потім зупинився біля квітів.

Раніше він ніколи не купував квіти просто так.

А тепер стояв і вибирав між двома букетами так серйозно, ніби від цього залежала доля їхніх стосунків.

Зрештою взяв той, який здався йому «її».

І вже майже вийшов із магазину, коли побачив його.

Плед.

Яскравий.

Із пальмами.

Сергій завмер.

Подивився на плед.

Потім на себе.

Потім знову на плед.

— Ні, — сказав він уголос.

Пройшов кілька кроків.

Зупинився.

Повернувся.

Взяв.

Бо в його голові вже з’явилася картина: Еріка сидить на його сірому дивані, загорнувшись у цей абсолютно недоречний плед із пальмами.

І чомусь ця картина йому сподобалася.

Дуже.

Коли він приніс його додому й розгорнув, квартира раптом змінилася.

Посеред усієї цієї стриманості з’явилася маленька частинка її світу.

Пальми.

На його сірому дивані.

Сергій дивився на них і тихо сміявся.

Ще кілька тижнів тому він би не дозволив собі купити щось настільки безглузде.

А тепер подумав:

«Нехай».

Бо, можливо, квартира не повинна залишатися такою самою після того, як у ній побуває людина, яка змусила тебе згадати, що ти взагалі вмієш хотіти.

Він поставив квіти у вазу.

Фрукти — на кухні.

Плед — на диван.

І відійшов на кілька кроків.

Подивився.

Сіра квартира.

Квіти.

Фрукти.

Пальми.

І раптом вона перестала бути схожою на місце, де він просто жив.

Вона стала схожою на місце, куди хтось має приїхати.

І від цієї думки Сергій усміхнувся.

Він чекав.

І вперше в житті йому подобалося чекати.

Але на цьому Сергій не зупинився.

Чим ближче була субота, тим сильніше йому хотілося зробити її приїзд особливим.

Він не хотів просто приїхати в аеропорт, вийти з машини й сказати:

«Привіт».

Це було б занадто схоже на нього колишнього.

Він хотів, щоб вона усміхнулася ще до того, як побачить його.

Тому одного вечора він сів за стіл і почав думати.

Серйозно.

З блокнотом.

Навіть записав кілька варіантів.

Квіти — банально.

Повітряні кульки — ні.

Величезний плакат із її ім’ям — тим більше ні.

Музиканти?

Він уявив цю картину і сам засміявся.

Ні, він остаточно зійде з розуму.

Він перегорнув сторінку.

І раптом усміхнувся.

Пальми.

Звичайно.

Якщо вже він купив той безглуздий плед із пальмами, то чому б не продовжити цю дурнувату тему?

Наступного дня він замовив невеликий букет і ще одну річ, яку ніколи раніше не купував — маленьку табличку.

Без пафосу.

Без її імені величезними літерами.

Просто:

«Ласкаво просимо у мій світ».

Він кілька разів перечитав напис.

Потім змінив його.

«Ти все-таки приїхала».

Засміявся.

Знову змінив.

«Ну привіт. Я нервував».

Оце було вже ближче.

Але врешті залишив зовсім просте:

«Я радий, що ти приїхала».

Він дивився на ці слова довше, ніж треба.

Бо в них не було жодної гри.

Жодного намагання справити враження.

Просто правда.

І саме в суботу, стоячи в аеропорту з квітами в руках і тією маленькою табличкою, Сергій раптом зрозумів, наскільки все змінилося.

Ще зовсім недавно він би соромився навіть такого.

А тепер йому було байдуже, хто дивиться.

Він просто чекав на неї.

І вперше за багато років не хотів контролювати те, що буде далі.

Хотів лише побачити її обличчя, коли вона вийде з дверей.

А потім забрати її у свій світ.

У той самий сірий світ, де тепер на дивані лежав плед із пальмами.