По накатаній

Майя за доньку не хвилювалася.

Аліса ще заздалегідь попередила її, що вони з дівчатами збираються в клуб. Тож Майя точно знала, де вона і з ким. До того ж Аліса була дорослою дівчиною. Майя могла скільки завгодно хвилюватися подумки, але не збиралася телефонувати кожні пів години з одним і тим самим питанням: «Ти де? Все добре?»

Вона лише написала доньці: «Повеселіться там». І на цьому заспокоїлася.

Тепер у неї несподівано з'явився вільний вечір. Майя сиділа з чашкою чаю, дивилася у вікно й раптом зловила себе на думці, що взагалі не знає, чим його зайняти.

Вільний вечір. Без зустрічей. Без дзвінків. Без термінових питань.

Вона зробила ковток чаю й усміхнулася сама до себе.

- І що мені тепер робити? - тихо пробурмотіла вона.

Відповідь прийшла майже одразу. Робота. Майя взяла телефон і відкрила робочий чат.

Вона не так часто бувала в головному управлінні особисто. Зазвичай усе контролювала дистанційно: дзвінки, звіти, наради, цифри, документи. Але останнім часом їй чомусь захотілося побачити все на власні очі.

Може, зібрати команду в офісі? Просто поговорити. Обговорити останні результати, плани, проблеми, які накопичилися.

Або… Майя зупинилася. А що, як просто приїхати? Без попередження. Без повідомлення керівникам. Пройтися офісом, заглянути у відділи, подивитися, хто чим займається, як працює команда, яка атмосфера всередині. Вона знала: коли люди чекають на керівника, усе зазвичай виглядає ідеально. А от коли не чекають - можна побачити значно більше.

Майя відставила чашку. На її обличчі з'явилася знайома усмішка. Схоже, вільний вечір щойно закінчився, навіть не розпочавшись.

Майя ще кілька секунд подумала, а потім усміхнулася.

- Ні. Сьогодні без перевірок.

Вона відкрила шафку, дістала пляшку хорошого вина й покрутила її в руці. Якщо вже в неї несподівано звільнився вечір, то чому б не провести його з користю?

Майя взяла сумочку, ключі й вийшла з квартири. У головному управлінні вона вирішила почати з бухгалтерії. Не тому, що там були якісь проблеми. Навпаки. Просто Майя давно знала одне просте правило: якщо хочеш дізнатися, що насправді відбувається в компанії, не завжди потрібно скликати нараду.

Іноді достатньо зайти до бухгалтерії. Це був той самий відділ, який знав усе. Хто з ким посварився. Хто раптом почав затримуватися на роботі. Хто збирається звільнятися. Хто закохався. Хто кому не повернув гроші.

Хто в понеділок прийшов на роботу з таким обличчям, ніби в неділю пережив особисту трагедію. А головне - бухгалтерія знала це раніше за керівництво.

Майя не раз жартувала, що їм давно пора видавати не тільки зарплату, а й окремий бюджет на розвідку. Вона усміхнулася, уявивши обличчя дівчат, коли ті побачать її з пляшкою вина посеред робочого тижня.

Цікаво, хто сьогодні першим скаже: «Майя Володимирівна, а що сталося?». Вона вже знала відповідь. Нічого. Просто сьогодні їй захотілося не керувати. А послухати.

Таксі швидко було на місці, прямо біля входу в бізнес центр.  На першому поверсі її впізнали одразу, але Майя лише привітно усміхнулася й, не затримуючись, попрямувала до ліфта. Двері ліфта відчинилися на потрібному поверсі. Майя вийшла, поправила волосся, перехопила пляшку зручніше й попрямувала коридором у бік бухгалтерії.

Чим ближче вона підходила, тим виразніше чула знайомий гул голосів за дверима. Схоже, у бухгалтерії вечір теж тільки починався.

Майя відчинила двері й одразу усміхнулася.

- Дівчата, бджілки мої, добрий вечір! - привіталася вона, заходячи до бухгалтерії.

За кілька секунд усі голови повернулися в її бік. На обличчях з'явилося здивування. Майю тут точно не чекали. А особливо - з пляшкою вина в руці.

Майя не витримала й розсміялася, побачивши вирази їхніх облич.

- Та що ви так дивитеся? Я що, привид?

Дівчата теж засміялися, але в їхніх поглядах ще залишалося те саме здивування. Майя поставила пляшку вина на стіл і раптом на мить завмерла. А якою вони її бачать? Ця думка прийшла так несподівано, що навіть трохи налякала її.

Сильною? Вимогливою? Тією, яка завжди все знає, все контролює і точно знає, що потрібно робити?Жінкою, до якої приходять не просто поговорити, а коли вже треба щось вирішувати?

Майя раптом зрозуміла, що майже ніколи не замислювалася над цим. Для більшості вона була саме такою. Майя Володимирівна. Керівниця.

Сильна жінка, яка не любить слабкості, не терпить безвідповідальності й завжди тримає ситуацію у своїх руках. Усі знали цю Майю.

Усі…Крім Марка. І чомусь саме ця думка затрималася в її голові найдовше. Майя відкинула ці думки й знову усміхнулася.

- Так, дівчата, не лякайтеся. Я сьогодні не з перевіркою.

У бухгалтерії пролунало кілька полегшених смішків.

- Я прийшла просто до вас. Поговорити.

Вона обвела поглядом кімнату й підняла пляшку вина.

- Щиро. Без звітів, без цифр і без «Майя Володимирівна, тут у нас маленька проблема».

Дівчата знову засміялися.

- Я взагалі подумала, що ми з вами якось зовсім неформально не бачимося. Усе робота, наради, телефони, документи… А таких зустрічей, де можна просто сісти й поговорити, у нас майже не буває.

Майя поставила пляшку на стіл.

- Тому сьогодні я вирішила це виправити.

Вона усміхнулася.

- Ну що, бджілки мої? Приймете мене у свою компанію?

Дівчата швидко розслабилися.

Спочатку обережно, ніби все ще не до кінця вірили, що Майя справді прийшла не з робочим питанням.

А потім заговорили всі разом. Одна розповідала про чоловіка, який знову забув про річницю. Інша - про доньку, яка вступила до університету й тепер, здається, остаточно вирішила, що мама їй більше не потрібна. Хтось скаржився на свекруху, хтось хвалився новою кухнею, а хтось ділився фотографіями онуків.

Вони щебетали, перебивали одна одну, сміялися й сперечалися через якісь дрібниці.