А чому б і ні?

Вечір у закладі пролетів непомітно.

За столом вони сміялися, фотографувалися, замовляли ще по одному десерту, обговорювали чужі історії й свої - ті, які можна розповідати тільки найближчим подругам.

Здавалося, на цьому вечір і мав закінчитися.

Давно вже не було тих часів, коли вони могли спонтанно вирішити кудись поїхати після вечері. У кожної були свої справи, робота, стосунки, діти, відповідальність.

Але цього вечора щось змінилося.

- А куди ми зараз? - запитала одна з дівчат, коли вони вийшли із закладу.

- Додому, - впевнено відповіла Оленка.

- Нудно.

- А що ти пропонуєш?

Дівчина загадково усміхнулася.

- Клуб.

Усі одночасно засміялися.

- Ми?

- У клуб?

- На дискотеку?

- Дівчата, нам уже не двадцять, - засміялася Аліса.

- Саме тому й треба.

Вони переглянулися.

І раптом Оленка сказала:

- А чому б і ні?

- Ой, - протягнула Аліса. - Мені вже подобається, куди це йде.

- Я серйозно, - Оленка вже діставала телефон. - Давайте хоч сьогодні зробимо щось абсолютно безглузде.

- Ти зараз пропонуєш нам поїхати танцювати?

- Так.

- Після ресторану?

- Так.

- У шумний клуб?

- Так!

Аліса засміялася.

- Ми цього не робили…

Вона задумалася, намагаючись пригадати.

- Господи. Скільки вже років?

- Багато, - відповіла Оленка.

- Тоді все, - сказала Аліса. - Їдемо.

І це рішення було прийнято майже так само легко, як замовлення кави.

Без довгих роздумів. Без планів. Без запитання, чи доречно це зараз. Цієї ночі їм просто хотілося танцювати. Хотілося голосної музики, світла, сміху й відчуття, що завтра можна буде знову повернутися до своїх звичних життів. А сьогодні - ні. Сьогодні вони їхали на дискотеку.

Дівчата увірвалися до клубу з таким гучним сміхом і шикарним настроєм, ніби прийшли сюди не просто потанцювати, а повернути собі якусь давно забуту частину життя.На хвилинку навіть здалося, що всі навколо звернули на них увагу. Ще б пак.

П'ятеро дівчат, підбори, сукні, парфуми, сміх на весь вхід і той самий настрій, коли тобі абсолютно байдуже, котра година і що буде завтра.

Щоправда, ще біля входу Аліса встигла щось не поділити з охоронцем.

- Я не зрозуміла, а чому саме таким тоном? - обурено запитала вона.

Охоронець щось відповів, і Аліса лише ще більше насупилася.

- Та я ж нормально запитала.

- Алісо, ходімо, - Оленка потягнула її за руку.

- Ні, мені просто цікаво, чому він зі мною так розмовляє.

- Бо він охоронець, а не дипломат.

- Це не виправдання.

Дівчата засміялися.

Оленка нарешті таки потягнула Алісу всередину.

- Все, Еліс, досить.

- Я нічого не роблю.

- Саме це мене й лякає.

Аліса пирхнула, але вже за секунду знову усміхалася.

Така вона була. Вперта. Впевнена. І абсолютно не готова мовчати, якщо щось їй не подобалося. Навіть якщо це просто тон незнайомого охоронця.

Але сьогодні вона вирішила не псувати собі вечір. Попереду була музика. І танці. А отже, принаймні на цю ніч, жодних правил.

Дівчата обрали собі столик ближче до танцполу, замовили коктейлі й одразу залилися сміхом.

- Ні, ви бачили її? - сміялася одна з дівчат. - Вона реально вже встигла наїхати на охоронця!

- А що? - Аліса підняла брови. - Він перший почав.

- Еліс, ти зайшла в клуб три хвилини тому!

- І що?

- І вже встигла з кимось посваритися.

- Я не сварилася. Я відстоювала свою позицію.

- Ой, все, - Оленка підняла руки. - Зараз почнеться лекція про права людини.

Аліса фиркнула, але сама не втрималася від сміху.

- Просто він міг нормально сказати.

- Міг, - погодилася Оленка. - Але ти могла просто пройти повз.

- Не могла.

- Чому?

Аліса зробила серйозне обличчя й ковтнула коктейль.

- Принцип.

За столиком знову вибухнув сміх.

Дівчата давно знали цю її рису. Якщо Аліса вважала себе правою - переконати її було практично неможливо. А якщо вона ще й випила коктейль після довгого вечора, сперечатися з нею ставало взагалі безглуздо.

- Ну все, Еліс, - сказала Оленка, піднімаючи келих. - За те, щоб сьогодні ти хоча б ні з ким більше не посварилася.

- Нічого не обіцяю.

Вони знову розсміялися. А потім заграла музика голосніше, і дівчата, одна за одною, почали підводитися з-за столика.

Ще кілька секунд тому вони сиділи за столиком і обговорювали все на світі, а тепер танцювали, підспівували й сміялися так, ніби знову повернулися в те саме безтурботне літо. Музика віддавала глибокими басами просто в тіло. Вібрація проходила крізь груди, відчувалася десь під ребрами й змушувала рухатися навіть тоді, коли вони вже переставали свідомо ловити ритм.

Вони рухалися в такт музиці, зовсім не думаючи про те, як виглядають збоку. Волосся розліталося від різких рухів, сукні легко погойдувалися в ритмі, а келихи, залишені на столику, вже нікому не були потрібні.

Аліса танцювала особливо завзято. Вона підкидала руки вгору, крутилася під музику, підспівувала знайомі слова й сміялася так щиро, що сміх підхоплювали інші. Оленка танцювала поруч, час від часу притягуючи подруг до себе. Навколо миготіло світло. То яскраве, то приглушене, воно ковзало по обличчях, волоссю, оголених плечах. Повітря в клубі було теплим і насиченим запахами парфумів, алкоголю та людських тіл.

Ноги поступово починали втомлюватися від підборів, але ніхто не хотів зупинятися. Бо саме в цю мить вони відчували себе живими. Не працівницями. Не чиїмись дружинами чи дівчатами. Не жінками, які щодня мають пам'ятати про сотню речей. Просто собою.

Музика гучно била в груди, волосся липло до спітнілої шиї, серце шалено калатало, а сміх виривався сам собою. І в якийсь момент вони перестали рахувати час. Вони просто танцювали. Так, як тоді. Так, ніби завтра не існувало.