Жінка жінці дім

Оленка побачила Алісу й одразу усміхнулася.

Вони домовилися зустрітися ще кілька днів тому - спочатку поговорити удвох, а потім приєднатися до дівчат на вечірці.

Оленка підійшла й міцно обійняла подругу.

- Ну нарешті.

- Я не запізнилася, - засміялася Аліса.

- На цілих три хвилини.

Вони рушили алеєю, розмовляючи про все й ні про що водночас.

Аліса любила такі зустрічі. Поруч з Оленкою вона ніби оживала. Ставала легшою, відкритішою, більше сміялася. Наче на кілька годин могла забути про все, що зазвичай тримала в собі. Сьогодні на них чекала вечірка з дівчатами. Але спочатку їм потрібно було поговорити.

- Як там твій Влад? - запитала Оленка.

Вона знала, наскільки важкою й небезпечною була його робота. І знала, як непросто Алісі щоразу чекати на його дзвінок, не знаючи, де він і чи все з ним добре. Оленка бачила, як це її виснажувало.

Але Аліса майже ніколи не скаржилася.

- Та нормально, - тихо відповіла вона.

Оленка лише кивнула. Вона знала, що за цим коротким «нормально» ховається набагато більше.

-  А в мене, до речі, мама в гостях – змінила тему Аліса

- Майя Володимирівна?

Аліса усміхнулася.

Майя приїхала всього на кілька днів, але вже встигла перетворити її квартиру на маленький штаб.

Переставила чашки на кухні, купила продукти, бо «у вас тут нормально їсти взагалі нічого», зранку відкрила всі вікна, а потім полагодила стільці, які Аліса збиралася полагодити вже пів року.

- І як вона? - засміялася Оленка.

- Як завжди. Сильна, незалежна і впевнена, що без неї весь світ розвалиться.

- А хіба ні?

Аліса розсміялася.

- Мабуть, ні. Але вона щиро в це вірить.

Такою Майя і була.

Вона не вміла сидіти без діла. Якщо бачила проблему - вирішувала її. Якщо хтось скаржився - спочатку давала пораду, а вже потім питала, чи її взагалі просили.

Могла за п'ять хвилин домовитися з людиною, з якою інші тижнями не могли знайти спільної мови. Могла сама сісти за кермо й поїхати через усе місто, бо «чекати на когось — це втрачати час». І майже ніколи не дозволяла собі сказати: «Мені страшно».

Але Аліса знала іншу Майю.

Ту, яка перед сном перевіряла, чи точно донька вдома. Ту, яка непомітно залишала на кухні щось смачне, навіть якщо Аліса казала, що не голодна. Ту, яка могла бути залізною для всього світу, але поруч із донькою іноді просто мовчала й обіймала її трохи довше, ніж потрібно.

І Оленка добре знала Майю, тому що частенько була в гостях у Аліси.

Розмова поступово змінила тему.

- Все, - сказала Оленка, прибираючи телефон у сумку. - Сьогодні без важких тем.

- Підтримую, - одразу усміхнулася Аліса.

- Нам треба розважитися.

- Нам треба спочатку зрозуміти, куди ми взагалі йдемо.

- Туди, де гарно.

- Дуже конкретно.

- Ну добре. Там, де смачно, гарно і щоб чоловіки були нормальні.

Аліса розсміялася.

- О, третій пункт найскладніший.

- Саме тому треба починати пошуки вже зараз.

Оленка дістала телефон і відкрила карту.

- Так. Варіанти: той новий заклад у центрі, бар біля набережної або…

- Ні.

- Я ще навіть не сказала, що «або».

- Але я вже знаю, що це буде щось сумне.

- Ти нестерпна.

- Зате чесна.

- Добре. Тоді новий заклад у центрі?

Аліса нахилилася до телефона.

- Там, де ми минулого разу бачили ті десерти?

- Так.

- Беремо.

- А якщо там буде повно людей?

- Значить, будемо сидіти й дивитися, як вони веселяться.

- Логічно.

- А що? План чудовий.

Оленка засміялася й почала гортати меню.

- Дивись, у них є паста з креветками.

- Все. Ми йдемо туди.

- Ти навіть меню ще не дочитала.

- Мені достатньо було слова «креветки».

За кілька хвилин список «важливих справ» уже виглядав приблизно так: знайти заклад, забронювати столик, зайти в магазин, купити щось нове, випити кави, зробити фотографії і жодного разу не згадувати про роботу.

- Все, - нарешті сказала Оленка. - Сьогодні ми просто відпочиваємо.

- Просто відпочиваємо, - повторила Аліса. І вперше за цей вечір їй справді нічого більше не хотілося.

Місце зустрічі вони вже скинули іншим дівчатам і тепер просто чекали на них, час від часу поглядаючи на телефони.

Попереду був вечір, у якому не потрібно було нікуди поспішати, ні про що серйозне думати й ні перед ким бути правильною. Лише сміх, розмови, музика, жарти й ті самі дівчачі теми, які могли обговорюватися годинами.

Попереду був вечір легкості, де можна було забути про все зайве й просто насолоджуватися моментом.