4. Дресирована успішність

Майя будувала власну справу 25 років і їй, безперечно, це вдавалось. Мудра, розважлива, сильна жінка. Вона звикла бути першою. У школі -  олімпіади й золота медаль.
В університеті - червоний диплом. Далі власна справа, з самого нуля – до успішної справи життя.

Вона ніколи не дозволяла собі зупинятися. Коли інші відпочивали, вона працювала.
Коли інші сумнівалися, вона діяла. Коли їй було страшно, вона просто робила вигляд, що не страшно. Її завжди називали сильною. І вона дуже пишалася цим.

Донька виросла, до речі, вона теж стала хорошою і успішною, та чи щасливою? Чоловік оберігав кохану дружину з неба, і от вона успішна, реалізована, але абсолютно інша в душі. Вона мріє про абсолютно інше життя. Про те, щоб одного дня прокинутися і не мати жодного плану.

Ранок почався з робочого дзвінка: «Майя Володимирівна, в нас форс-мажор». І знов робочі задачі, справи і все по колу. Потрібно вирішити все терміново, адже ввечері поїзд і робоча поїздка.

Нарешті сівши в потяг вона видихнула, але її насторожив дивний сусід. Взагалі не з її кола, якщо можна так з осудом до людей.

Марк подивився на неї і запропонував випити чаю з маминим бутербродом. І ось перший червоний прапорець, чоловік 50+ і мамині бутерброди. Майя дуже критично ставилась до себе, і до оточуючих.

Майя подивилася на бутерброд, потім на Марка і ледь помітно усміхнулася.

- Дякую, я не голодна.

Вона сказала це ввічливо, але так, щоб було зрозуміло: розмову закінчено.

Марк, здається, цього не помітив.

- А я завжди голодний у потязі. Мама знає.

Він усміхнувся і відкусив бутерброд.

Майя знову подивилася у вікно.

«П'ятдесят із чимось років, мамині бутерброди, чай із термоса. Господи, невже люди так живуть?»

Вона відкрила ноутбук.

Їй потрібно було допрацювати презентацію, відповісти на кілька листів і перевірити документи, які вже тричі перевіряла її команда.

- Ви завжди працюєте? - несподівано запитав Марк.

- Майже.

- Навіщо?

Майя відірвала погляд від екрана.

-  Що «навіщо»?

- Навіщо завжди працювати?

Вона кілька секунд дивилася на нього, ніби він поставив найбезглуздіше питання, яке тільки можна було почути.

- Бо є справи, які потрібно робити.

- А якщо їх не робити?

- Тоді все розвалиться.

- Усе?

- Більшість.

Марк кивнув, ніби прийняв відповідь.

А потім спокійно сказав:

- Мабуть, ви дуже втомилися.

Майя ледь не розсміялася.

Втомилася?

Вона?

Жінка, яка двадцять п'ять років будувала бізнес з нуля. Яка пережила кризу, втрати, безсонні ночі, борги, перші невдалі контракти і десятки моментів, коли всі навколо казали, що нічого не вийде.

Вона не втомилася.

Вона просто живе.

Так правильно.

Так, як треба.

- Ні, -відповіла Майя. - Я люблю свою роботу.

Марк нічого не сказав.

Лише подивився на неї.

Не на дорогий годинник.

Не на брендову сумку.

Не на ноутбук.

На неї.

І Майї це чомусь не сподобалося.

- А ви? - запитала вона, більше щоб змінити тему. -Чим займаєтеся?

- Та різним.

- Конкретніше?

- Раніше багато чим. Зараз просто живу.

Майя підняла брови.

- Просто живете?

- Ага.

Він знову відкусив бутерброд.

І вперше за останні двадцять п'ять років Майя зустріла людину, яка сказала про своє життя без жодного плану, без переліку досягнень і без необхідності щось доводити.

Це її дратувало.

Майже так само сильно, як цікавило.

Майя задумалась, що її проблема не в тому, що вона успішна.

Її проблема в тому, що вона вже не вміє бути просто Майєю, коли нічого не досягає. Майя вже втратила людину, яку любила, але навіть після його смерті продовжує жити так, ніби повинна всім щось довести.

 Марк  виявився зовсім не романтичним порятунком.

Він  просто став першою людиною, яка запитала:

«Ви так багато років будували життя. А ви в ньому взагалі живете?».