3. Дресирована любов

Аліса прокинулась поруч з Владом, подивилась на нього і подумала не «Я його люблю», а «Він хороший». Встала і пішла, як завжди, готувати сніданок. За ранковою кавою кожен сидів в своєму телефоні, пара фраз про смачну і їжу і його роботу. Звичайний ранок. Звичайний дім. Звичайні стосунки. Звичайне життя, від якого їй хочеться кричати. І найстрашніше — ніхто не розуміє чому. Бо з боку все добре.

День був насичений планами і кожен поїхав у своїх справах. Їх більше не розділяла відстань, як 3 роки поспіль, але відстань між серцями ставала все більшою. І це було так очікувано, і так дико одночасно. Стосунки, які зцілювали, раптом почали руйнувати.

Як часто жінка ловить себе на думках, по типу:

«Він хороший.
Він мене любить.
Він нічого поганого мені не зробив.
У всіх буває складний період.
Пристрасть -  не найважливіше.
Треба цінувати те, що маєш.
Можливо, проблема в мені.»

Думки, думки, думки, але життя і буденні проблеми це інше. Так і Аліса з Владом були втягнуті в цілу низку подій, в яких витримали вони лише разом: колосальна підтримка, сила двох.

Аліса дуже характерна особистість, а Влад дуже впертий і зухвалий, так вони і змагались один з одним роками. Одного разу Влад ніби поступився….не поступився, а лише зробив вигляд. І цим зробив ще гірше, почав грати роль, аби зберегти цю зручну константу, ці стосунки, що були домом, якорем, маяком у буремному світі.

Обідня перерва минула так само, як і сніданок, але Аліса паралельно готувала свій фірмовий торт, адже Влад його обожнював, робила все як зазвичай, але торт не вдався. Вона сіла і розридалась. Через торт? – Ні, через свої страхи і безкінечні думки: вона його любить -  чи просто навчилася називати любов'ю те життя, до якого звикла?

Вона сказала Владу вголос: «Я так довго переконувала себе, що це любов, що одного дня перестала пам'ятати, як виглядає любов насправді». Він підскочив і обійняв її. І в цей момент її накриває жах: «Я більше не хочу, щоб він мене торкався». Оце страшніше за будь-яку зраду. Бо тоді вже неможливо брехати собі.

Пролунав дзвінок робочого телефону і Влад полетів по роботі. І так було завжди, раз за разом. Розмова, яка часто починалась і так само різко завершувалась, бо буденне життя набагато глибше.

А ще колись давно Алісі психолог сказав фразу: «Якщо відчуваєш метеликів в животі, це знак - біжи». І вона свято в це вірила, адже любов – це вибір. Щодня обирати людину, працювати над стосунками, вірити в зміни і щодня турбуватись щиро.

І вона свято в це вірила, адже любов — це вибір.

Щодня обирати людину. Працювати над стосунками. Вірити в зміни. Щиро турбуватися. Залишатися поруч не лише тоді, коли легко, а особливо тоді, коли складно.

Вона вірила, що справжня любов саме така.

Тому щоразу, коли їй хотілося піти, вона знаходила причину залишитися.

Він хороший.

Він її любить.

Він нічого страшного їй не зробив.

Просто зараз складний період.

Просто втомилися.

Просто треба поговорити.

Просто треба ще трохи почекати.

А може, проблема взагалі в ній?

Вона навчилася плутати любов із відповідальністю, турботу - з обов’язком, а звичку - зі стабільністю.

І щоразу, коли всередині ставало тихо, вона називала цю тишу спокоєм.

Коли зникало бажання - дорослішанням.

Коли не хотілося обіймів - втомою.

Коли не хотілося сексу - природним етапом довгих стосунків.

Вона мала пояснення на все.

Бо тоді довелося б визнати страшну річ.

Можливо, любов -  це не завжди вибір залишитися.

Можливо, іноді любов до себе -  це вперше обрати себе.

Аліса в своїй історії життя і є дресирувальником, але чи дар це чи згуба – покаже час.

Ввечері з Владом голосно і щиро сміялись, адже були в театрі. Аліса обожнювала театр, і Влад це дуже добре знав. Взагалі він знав кожну дрібницю, яку вона любила, звертав увагу і записував.

Аліса весь вечір нарікала на свій торт, а Влад повторював, що цей найсмачніший торт в його житті. Вночі чоловік поїхав на роботу на тиждень, а Аліса заснула в прекрасному настрої, адже новий тиждень готував для неї нові зустрічі з подругами, заняття танцями і час наодинці з собою.