2. Дресирована самотність

Сергій святкував свої 39 років на самоті. Для нього це був звичайний робочий день, після якого він повернувся додому і все ж відповів в месенджері батькам, товаришам і друзям. Чи ненавидів він свята? – Ні, просто самотність була стилем його життя. Не залежати, не прив’язуватись, бути вільним і справжнім.

Він не любить гостей. Не залишається ночувати в когось. Не розповідає про особисте. Не просить допомоги. Якщо захворів — замовляє ліки. Якщо зламався кран — викликає майстра. Якщо погано — спить. Він називає це незалежністю.

Але насправді це його спосіб ніколи більше не відчути, що хтось може його покинути.

Не потребуй — і тобі не буде боляче.

Сергій обожнював грозу, і в цей день народження погода була така ж як і він – бурхлива, шалена, з градом і поривами вітру. Він відкрив вікно і сильним протягом зрушив свій педантичний лад в квартирі – впали старі фотоальбоми і на підлозі він побачив саме те фото, яке повернуло його спогадами в Домінікану. На фото він і та сама дівчина. Він стояв над цим фото, як над розбитою кришталевою вазою, здавалось, що фото таке ж гостре, які і уламки кришталю. Він взяв фото і згадав її, милу і ніжну Еріку.

Еріка ніколи і нікого не кохала, вона жила своє найкраще життя. Щаслива, легка, усміхнена, цим і приваблювала чоловіків. Але Сергій бачив в ній свій сенс життя, він щиро вірив в спільне майбутнє, а Еріка ніколи не давала прямих відповідей – лиш гарно грала.

Еріка не була для Сергія просто дівчиною з відпочинку. Вона стала першою людиною, поруч із якою він дозволив собі уявити майбутнє. Він навіть почав робити те, чого не робив ніколи: планувати.

Після повернення з Домінікани вони продовжили спілкуватися. Спочатку щодня. Потім кілька разів на тиждень. Потім -  коли було зручно Еріці.

Сергій не вимагав. Не питав, де вона.

Не ображався, якщо вона зникала на кілька днів. Він терпляче чекав. Бо був упевнений: якщо не тиснути, вона сама зрозуміє, що вони створені одне для одного.

А потім одного вечора Еріка написала: «Сергію, я зустріла людину».

Він перечитав повідомлення кілька разів.

І відповів лише: «Я радий за тебе».

А потім вимкнув телефон і сидів у темній квартирі до ранку. Наступного дня він видалив їхнє листування. Через тиждень -  її номер. Через місяць - усі фотографії. А через рік переконав себе, що нічого особливого між ними ніколи не було. Тільки одну річ він так і не зміг видалити. Те саме фото. Те, яке зараз лежало перед ним на підлозі.

Телефон на столі раптом ожив. Невідомий номер. Він спочатку не хотів брати слухавку. Потім відповів.

- Алло?

І жіночий голос:

-  Ти досі любиш грозу?

Сергій завмирає. Бо цей голос він упізнав би навіть через двадцять років.

Він кинув слухавку і побачив нове смс: «Пане інвестор, прийміть найщиріші вітання з днем народження. Наш Агрохолдинг запрошує Вас завтра о 12.00 на святковий бранч».