Перша кров

Отже, мій життєвий урок продовжився, бережно вписуючи корективи у звичний лад життя.  

-... Коли ти спитав у мене, що означає бути людиною, то я сама згадала себе в далекому дитинстві. Теж хворіла такого роду запитаннями, але тоді, на превеликий жаль, мені ніхто не зумів дати відповіді. Я народилася у сім'ї воєнного оратора у відставці, а матір моя була з роду заможніх міщан, і ніколи ні в чому собі не відмовляла, так само і не відмовляла мені та моєму старшому брату. Загалом там ніхто й сам не знав, як це...

- Брат? А як же Мері? Вона ж також ваша рідна сестра? 

- До цього ми ще дійдемо, - спинила вона мене, і згодом продовжила, - Мого брата звали Яромією. Високий, статний хлопець, з сяючими очима, шовковим каштановим волоссям і невимовно чарівним голосом. Він був настільки прекрасний, що інші люди подекуди думали, що він виходець з іншого світу...

Серед її слів у моїй свідомості проскакував образ чоловіка про якого вона говорила. Незрозуміло як, незрозуміло звідки, цей образ був мені знайомий, або ж як я взагалі зміг його так детально відтворити у свідомості ніколи його не знаючи? Чому я був так впевнений, що Яромія виглядає саме так? 

Високий широкоплечий чоловік стояв на вершині якогось пагорбу, направивши свій гострий погляд на зелену діброву, що розкидалася перед ним. Завиваючий вітер розтріпував його волосся, що вигравало за спиною, мов бойове знамено. Ліліан розповідала про свого брата з таким захватом, мов мала закохана дівчинка про казкового принца, за якого прочитала у книзі. Все це було настільки тошнотно... але саме її слова пробуджували картинки в моїй голові, через що я уважно вслуховувався у сказане. 

Гордо поклавши руку на рукоятку свого меча, Яромія вже довгий час чогось чекав, але чого саме, поки незрозуміло. Після цього я знову побачив перед собою Ліліан. 

- Яромія був для мене цілим світом... - закінчувала вона, -  Він навчив мене усьому, навіть тому, чого не могли навчити батьки. Він грався зі мною, давав відповіді на будь-які питання, які я тільки хотіла, оберігав мене, мов ангел охоронець... Він створював моє життя.

Так само, як і Віктор моє. Не знаю, чи був би я таким, як зараз, якби не наше з ним знайомство. Ні, я б остаточно згнив у маєтку через певний час, але в такому випадку і життя моє не зазнало б таких різких змін. Важко зараз сказати, який з цих сценаріїв видався б гіршим. 

- Що ж трапилося з Яромією? - спитав я завчасно знаючи відповідь.

Чоловік валявся посеред міської вулиці у калюжі власної крові. Жодна зброя не могла завдати таких уражень... Для мене стало очевидним, що це була дія магії. Гострі уламки кісток випирали з його кінцівок, волосся наповнилося юшки, потяжіли, перетворилися на блискучу шматку, що стелилася під ним. Все це трапилося вночі. Нерухоме тіло Яромії освітлював тьмяний вуличний ліхтар, що іноді затухав і врешті мав згаснути назавжди. Крізь цієї темені я більш нічого не бачив, мені не вистачало слів Ліліан, не вистачало уявлення усієї картини. Що ж насправді трапилося?  

- Він помер, як не дивно, - відповіла Лілілан і голос її помітно здригнувся, - Але я продовжила жити, і живу досі. 

- І ви знаєте, як він...

- Я бачила це на власні очі. 

З пітьми проявився силует тендітної дівчини з двома досить майстерно зав'язаними косичками, як у підлітка. Не дихаючи, вона не спускала очей з чогось, трохи далі від Яромії, але мені знову не вистачало деталей. 

- Прикро чути, - відповів я, так як від того видовища, яке я так мальовниче зобразив у голові, мені стало кепсько. 

- Ти теж бачив смерть свого товариша, це нас і поєднує, - сказала гігантка, - Людей зближає травмучий досвід, якщо він для них подібний. Проживаючи однакові негаразди ми виробляємо однакові риси характеру чи маніж поведінки.  

- Я б не називав це "простими негараздами". Будь-хто інший на нашому місці, давно б збожеволів. 

- А чи не збожеволіли ми, Віктор? 

- Як я і казав раніше - не знаю. 

Ліліан підсунулася ближче, продовжила свою розповідь. 

- Знаєш... Тобі колись здавався дивним, мій непохитний спокій? 

"Як тоді, дивлячись на залишки тіла свого брата, ви ,Ліліан, не проронили і сльозинки? Так, мені це здалося дивним". 

- Ще б пак, хоча скоріше він не дивний, я навпаки хотів і хочу навчитися так само, - ось це я сказав в голос.  

- Не цілком моя заслуга, але зрештою вона виявилася корисною звичкою. Чай який я зазвичай п'ю...

Який вона випила і тоді, перед тим як вийти на вулицю і побачити здорову червону пляму, що досі ростікалася, затікала під її крихітні стопи. Виявилося, Ліліан не завжди була кремезним велетнем, а певний час жила, як досить худорлява, в міру довгонога молода дівчина, що полюбляла зіллєваріння, та навіть виявляла щире бажання одного дня вступити до елітного університету за покликом свого серця, тим паче, що батькові гроші це дозволяли.  

- Зварений на всілякій лісовій зелені і порошку з перетертого зеленого кристалу, - перебив її я, - Для звичайної людини це отрута. 

- Ти правий, для звичайної людини випити це - споріднено до самогубства, але ж я не даю пити його кому попало? Рецептуру я ще не завершила, але це має бути в результаті проривний засіб у медицині, що за рівнем успіху буде рівний зеленим кристалам, а то й краще. 

Вона не може завершити його вже близько десяти років, якщо не більше. Не думаю, що це пійло диявола взагалі колись побачить свій довершений варіант. В будь якому разі, будь це ефективно, то інші алхіміки та зіллєвари давно б зварили такий засіб, а те й краще. 

- Ваш відвар починає діяти зсередини, через що він ефективніше живить рани, і не залишає шрамів, як зелені кристали, а через вміст трав ще має тонізуючу і заспокійливу дії... Як ви дійшли до його створення? - вирішив влестити їй, ніби я не знав...

- Вперше я приготувала його цілком випадково, поспіхом намішавши усього, що тільки можна, щоб врятувати брата... 

Дівчина з острахом підійшла ближче до кривавої сцени, присіла поряд, дрижачим руками дістала зі своєї невеличкої сумочки крихітний флакон, один з багатьох,  відкоркувала пробку і приклавши її до вуст брата злегка нахилила, однак різко передумала, в моменті засумнівалася, що ця суміш взагалі зможе зараз чимось допомогти, але потім наперекір всьому залила половину до рота Яромії.